Доволі спірне твердження, думаю я, от і слово «каліка» теж є… І не тільки в російській мові… І що?
Але я не наважуюся заперечувати вголос.
Світлана тим часом задумливо повторює:
— Коло… Дерево… Коло… Колода… — і несподівано питає: — От скільки гральних карт у колоді? Ти знаєш?
Нарешті в мене з’являється нагода блиснути інтелектом:
— Гральних? Тридцять шість, — впевнено відповідаю.
— Ні,— кривиться Світлана, — в повній колоді.
— П’ятдесят чотири здається…
— Ні,— задоволено хитає головою вона, — насправді їх п’ятдесят дві. Та два джокери. А п’ятдесят два — цифра дуже не проста. Дуже важлива цифра. Бо саме п’ятдесят два тижні в році! Запам’ятай цю цифру!
Я вже зовсім збита з пантелику. Дивлюся на неї та тільки кліпаю. Світлана, киваючи на кришталеву вазочку, поблажливо каже:
— Ти пробуй, пробуй варення… Воно для пам’яті…
Я слухняно беру ложечку і занурюю у варення. Світлана повертається до зошита та кола в ньому:
— Восьма точка, знову трикутник, дві треті року — Марена. Жінка перетворюється на Стару з косою… Потім дев’ята точка — Різдво, зимове сонцестояння, або три чверті року. Місяць старіє. Знову він розділений навпіл. Сонце та Луна максимально віддалені. До речі, ти знаєш, як буде на санскриті «дев’ять»?
Я навіть і не пробую відповідати. І Світлана залюбки відповідає за мене:
— Дев’ять на санскриті — «нава»! Нава! Розумієш? — значуще підіймає тонкого довгого пальчика з акуратним рожевим манікюром.
Я тупо киваю головою, намагаючись не дивитися в її фанатичні очі. А вона веде далі:
— Трикутник — Юнка, Жінка та Стара. Данка, Лада та Марена. Вони ж Норни — Скульд, Верданді та Урд, які плетуть нитку життя. Вони символізують три так звані «гуни»[17], тобто стани, через які проходить матерія. Творення, збереження, руйнування. Або майбутнє, теперішнє та минуле. І, нарешті, десята точка нашого кола — Колодій або Імволк, сім восьмих року, знову розширення, ще обмежене. Потім усе повторюється…
В глибині квартири дзвонить телефон.
— Вибач, — кидає мені Світлана та йде.
А я, проводжаючи її поглядом, думаю: чи нормальна вона? Бо я геть нічого не втямила з її «дуже важливих» балачок. До чого мені все це? Помісь кельтських, слов’янських та ще й японських свят… Мішанина російських та українських назв… І цей її божевільний вогник в очах…
Нарешті пробую варення, воно кисло-солодке та трохи гіркувате на смак. Як то кажуть, на любителя. Потім придивляюся до кісточок. Кісточки — мов маленькі сердечка рожевого кольору.
Що ж я повинна пригадати?
Світлана довго не повертається. Я потроху допиваю каву. Оглядаюся. Мені вже хочеться дременути звідси. Та це буде не зовсім виховано… Та й питань у мене ще забагато… Я нудьгуючи починаю роздивлятися книжки. Помічаю одну вельми цікаву, в стовпчику, що купчиться біля мене. Беру її до рук. На палітурці знайоме прізвище: Верболаз І. Г. Це що той самий Верболаз? Перегортаю сторінку. Так, ім’я по батькові сходиться: Іван Григорович, професор, доктор сходознавства, член ради психологів при Lund University. Книжка має назву: «Сучасні сугестивні[18] методики у вихованні дітей нової формації». Так от чим ви займаєтеся, пане Верболаз! Боже! Я ж, як дурепа, розповідала про учнів та намагалася знайти порозуміння… А він про все це давно знав і водив мене за носа! Що ж це я… не слідкую за науковими публікаціями? Хоча… Я дивлюся на наклад: усього 500 примірників. І видавництво якесь екзотичне — Окінава, Японія. Але чомусь українською мовою. Щось я не чула про тамтешню численну діаспору…
Світлана нарешті повертається до кухні.
Я ще тримаю книжку в руках і, щоб дізнатися більше, переводжу розмову в інше русло:
— А ти мені не розкажеш, що трапилося з інтернатом?
— То ти не знаєш? — Світлана сідає до столу та береться помішувати ложечкою забуту каву. Кладе ложечку на край блюдця та киває в бік книжки, що я гортаю: — Власне, з нього все і почалося, — з цього Верболаза…
Відпиває ковток:
— Йому вкрай було потрібно зі своїм штангель-циркулем у казку…
Ставить чашку на стіл, дивиться у вікно, немов щось пригадуючи. Потім повертається до мене, тре носа і продовжує:
— Так от, приїхали вони з якоюсь рудою відьмою — і завелося… Дітей — на облік. На місце директора — свою людину. Військового. Зробили пропускний режим, як у Пентагоні… Офіційно — школу-інтернат розформували. Зачинили. Насправді ж — змінили статус. Тепер це — воєнно-спортивний дослідницький центр.
17
Гýна (від санскр. — мотузка) — якість, властивість; одна з категорій філософії санкхья, де описуються три гуни матеріальної природи: раджас (пристрасть), саттва (ясність), тамас (темрява, невігластво).