Коли Хулія та Муньйос дійшли до оповитого сірим туманом музею Прадо, дівчина почала переповідати шахістові свою розмову з Бельмонте. Муньйос дослухав її до кінця, не перервавши навіть тоді, коли Хулія згадала, що племінниця старого грає в шахи. Муньйос мовби не зважав на мряку: уважно прислухаючись до слів Хулії, він крокував неквапно в розстебнутому плащі, у краватці з послабленим, як зазвичай, вузлом, схиливши голову та втупивши очі в носаки нечищених черевиків.
— Якось ви запитали мене, чи є жінки, котрі грають у шахи, — заговорив він нарешті. — І я відповів, що, хоча шахи — чоловіча гра, деякі жінки непогано в них грають, але вони становлять виняток.
— Який підтверджує правило, еге ж?
Муньйос наморщив чоло.
— Ви помиляєтеся. Виняток не підтверджує, а робить нечинним або руйнує будь-яке правило… Тому треба бути дуже обережними з узагальненнями. Я кажу лише, що жінки зазвичай погано грають у шахи, а не що всі вони грають погано. Розумієте?
— Розумію.
— Це аж ніяк не відкидає того факту, що на практиці жінки-шахістки досягають не надто високого рівня… Щоб ви мене краще зрозуміли, скажу лише, що в Радянському Союзі, де шахи поширені в масштабах усієї країни, тільки одна жінка, Вєра Менчик, піднялася до гросмейстерського рівня[33].
— А чому так відбувається?
— Можливо, тому, що шахи вимагають цілковитої байдужості до зовнішнього світу, — він зупинився й глянув на Хулію. — А яка вона, ця Лола Бельмонте?
Дівчина замислилася, перш ніж відповісти.
— Навіть не знаю, що сказати. Неприємна. Мабуть, владна… Агресивна. Шкода, що її не було вдома, коли ви заходили туди зі мною.
Вони стояли біля кам’яного фонтана, в центрі якого, загрозливо нависаючи над їхніми головами, бовваніла в тумані якась фігура. Муньйос провів рукою по волоссю від чола до потилиці, подивився на вологу долоню й витер її об плащ.
— Агресивність, зовнішня чи внутрішня, властива багатьом гравцям, — він коротко посміхнувся, не уточнюючи, чи має на увазі й себе. — А шахіст зазвичай ототожнює себе з людиною обділеною, певним чином гнобленою… Атака на короля, що становить сенс шахів, є замахом на владу, а відтак своєрідним вивільненням од такого стану. І з цієї точки зору шахи насправді можуть цікавити жінку, — на губах у Муньйоса знову з’явилася миттєва посмішка. — Під час гри з того місця, де ти сидиш, люди здаються дуже маленькими.
— Ви виявили щось таке в ходах нашого суперника?
— На це запитання важко відповісти. Мені потрібно більше інформації. Більше ходів. Приміром, жінки полюбляють грати слонами… — щойно Муньйос почав входити у подробиці, його лице пожвавішало. — Не знаю, чому, але характер цих фігур, які пересуваються по діагоналях на будь-яке поле, можливо, найбільш жіночий з усіх, — він махнув рукою, начеб сам не надто вірив у свої слова й волів перекреслити їх у повітрі. — Однак досі чорні слони не відігравали важливої ролі в нашій партії… Як бачите, ми маємо чимало красивих, але марних теорій. Наша проблема така сама, як і та, що виникає на шахівниці: ми можемо лише формулювати уявні гіпотези, припущення, не чіпаючи, однак, фігури.
— А ви маєте якусь гіпотезу?.. Часом складається враження, нібито ви вже дійшли певних висновків, але не хочете нам про них розповідати.
Муньйос трохи схилив голову вбік, як зазвичай, коли перед ним виникало важке питання.
— Це досить складно, — мовив він після короткого вагання. — У мене в голові крутиться пара ідей, та проблема полягає в тому, про що я вам щойно сказав… У шахах неможливо нічого довести до того, як зроблено хід, а потім уже нічого не можна виправити.
Вони знову рушили вперед повз огорнуті туманом кам’яні лави та загорожі. Хулія тихо зітхнула.
— Якби мені хтось сказав, що я на шахівниці йтиму слідами ймовірного вбивці, я відповіла б йому, що він збожеволів. Безнадійно.
— Я вже якось говорив вам, що між шахами та поліцейським розслідуванням є багато спільного. — Муньйос знову простягнув руку в порожнечу, мовби роблячи шаховий хід. — Адже до дедуктивного методу Конан Дойла існував метод Дюпена, героя По.
— Едгара Аллана По?.. Тільки не кажіть, що він теж грав у шахи.
— Він захоплювався ними. Найзнаменитішим у цьому сенсі епізодом було дослідження ним автомата, відомого як «Гравець із Мелцела», який майже ніколи не програвав… По присвятив йому нарис, надрукований у тисяча вісімсот тридцять якомусь році. Щоб розгадати його таємницю, письменник розробив шістнадцять аналітичних наближень, аж поки дійшов висновку, що всередині автомата схована людина.
33
Тут неточність автора: Вєра Менчик народилася 1906 р. в Москві, але її батьки виїхали з Росії до Англії, коли дівчині було 15 років; першою чемпіонкою світу серед жінок Вєра Менчик стала пізніше, 1927 р., і залишалася до своєї трагічної смерті від німецької бомби в 1944 р.; на час виходу роману відомими були п’ята та шоста чемпіонки світу серед жінок — Нона Гапріндашвілі, яка 1978 р. стала першою у світі жінкою, що здобула звання міжнародного гросмейстера серед чоловіків, та Майя Чебурданідзе; обидві виступали тоді за СРСР