{13} У дитячому таборі для полонених, що в Ускюбі[40]
дитячому таборі для полонених, що в Ускюбі (так казала резиденція пам'яті) було багато мов, але тільки один Бог. Щороку загони, які займалися набором рекрутів, тинялися по дедалі більшій імперії і збирали податок девшірме та данину дітьми, уярмлювали найсильніших, найрозумніших і наймиловидніших хлопців і перетворювали їх на інструмент волі Султана. Головна засада султанату полягала в управлінні через метаморфози. Ми заберемо від вас найкращих ваших потомків і змінимо їх докорінно. Ми змусимо їх забути вас і перетворимо їх на силу, що триматиме вас під нашим каблуком. Вами управлятимуть за допомогою ваших же дітей. В Ускюбі, де починався цей процес, було багато мов, але лишень один стрій — мішкуваті штани і свитина оттоманського рекрута. У героя забрали його лахміття, помили, нагодували і дали напитися чистої води. А тоді від нього забрали християнство і, ніби нову сорочку, змусили прийняти іслам. В Ускюбі були греки й албанці, боснійці та хорвати, а ще серби, хлопці mamluk, білі раби з гір та долів Кавказу, грузини, мінгрелці, черкеси, абхазці, ще вірмени та сирійці. Герой був єдиним італійцем. Флоренція не платила данини дітьми, однак, на думку османців, з часом усе мало змінитися. Його поневолювачі вдавали, що ніяк не можуть вибрати йому імени: аль-ґгазі, завойовник, як вони жартома називали його, а чи аль-кгалі, порожній, судно. Але йому було все одно. Арґалія, Аркалія чи Аль-Халія. Нісенітниця. Не має значення, як його зватимуть. Не що інше, але його душа, як і душа решти, потрапляла під нове управління. На навчальному плацу у нових одностроях стояли рядами понурі діти навпроти чоловіка у спідниці, біла шапка якого була настільки ж високою, наскільки була довгою його біла борода, перша піднімалася на три фути над його чолом, а друга на таку ж відстань опускалася з його підборіддя, і тому здавалося, що він має надзвичайно довгу голову. Це був святий чоловік, дервіш ордену Бекташи, який мав навернути їх в іслам. Сердиті, перелякані хлопці усіма своїми акцентами мавпували необхідне арабське речення про одного Бога і його Пророка. Їхня метаморфоза почалася.
Щоразу, коли іль Макія подорожував у справах республіки, він завжди думав про резиденцію пам'яті. Якось у липні він гнав коней униз по шляху з Ровенни до Форлі, аби вмовити графиню Катерину Сфорза Ріаріо дозволити своєму синові Оттавіо битися на боці флорентійських сил за значно менші гроші, ніж вона хотіла, бо у разі відмови вона втрачала протекцію Флоренції й потрапляла у милість жахливого герцога Чезаре Борґії Романьянського, сина Борґії Папи Алекснадра VI. «Мадонна Форлі» була настільки вродливою жінкою, що навіть товариш іль Макії Біажіо Буонакорсі перестав займатися содомією з Андреа ді Ромоло і прохав Ніколо привезти йому її портрет. Але Ніколо думав про безіменну француженку, що, як мармурова статуя, стояла в Будинку Марса Алессандри Фіорентини. А тим часом Аґо Веспуччі писав: «Привіт, Макіє, приїжджай якнайшвидше, бо ми ніяк не можемо без тебе організувати гідну нічну пиятику з грою в карти, а крім того, у твоїй Канцелярії повно бевзів, які хочуть нас з тобою звідси витурити, тому твої подорожі аж ніяк не йдуть на користь справі». Однак Ніколо не думав про інтриги чи бурхливе нічне життя; а радше, йому з голови не виходило жіноче тіло, яке він сподівався все ж таки спокусити, але для цього треба знайти ключ до таємниці її єства, притлумленої особистости, захованої в резиденції пам'яті.
Іль Макія іноді дивився на світ, так би мовите, надто аналогічно, розглядаючи одну ситуацію як аналогію іншої, цілком відмінної. Тому коли Катерина не пристала на його пропозицію, він побачив у цьому лихий знак. Мабуть, підстерігає невдача його також і з резиденцією пам'яті. Але невдовзі, коли Чезаре Борґія таки напав і підкорив Форлі, а саме таке передбачав Ніколо, Катерина стала на валу фортеці і показала герцогу Романьї свій статевий орган і сказала, аби він забирався під три чорти. Вона закінчила життя у в'язниці Папи в замку Сант'Анґело, але в її долі іль Макія побачив хороший знак. Катерину Сфорза Ріаріо було ув'язнено в замку Папи Александра, і вона стала ніби дзеркальним відображенням жінки, яку втримували у затемненій кімнаті у Будинку Марса королеви Алессандри. Вона задерла сукенку перед Борґією, то чому резиденції пам'яті не зробити те ж саме перед ним.
Він повернувся до Будинку Марса, де ruffiana Джульєтта неохоче погодилася дозволити йому необмежений доступ до резиденції пам'яті, бо вона також сподівалася на пробудження сонної пані, на те, що вона зможе працювати, як справжня куртизанка, а не стоятиме, як укопана статуя, що вміє говорити. Тут іль Макієве тлумачення прикмет виявилося точним. Коли вони залишилися наодинці, він легенько підвів її за руку до ліжка із завісою на чотири боки, що на французький штаб було облямоване голубим шовком і оздоблене золотими ліліями з трьома пелюстками. Була вона височенькою. І все б нічого, якби вона лягла. Він ліг біля неї і почав голубити її золотаве волосся і шепотіти їй на вухо запитання, там часом розстібаючи її гаремний корсаж. Перса мала невеликі. І це було добре. Руки тримала притисненими до талії і не пручалася його руці. А коли почала розповідати історії, заховані в її голові, то здавалося, що звільняється від якогось тягаря, а в міру того як вага спогадів меншала, легкість її духу зростала.
— Розкажи мені геть усе, — шептав іль Макія їй на вухо, коли знову і знову цілував її груди, — і тоді та станеш вільною.
Після збору повинности (сказала резиденція пам'яті) всіх дітей відвели до Стамбула і розподілили між хорошими турецькими сім'ями, аби діти прислуговували їм, вивчали турецьку мову й тонкощі мусульманської віри. Потім настав час військової муштри. Перегодя хлопців забирали як пажів до імперського сералю і давали титул Ich-Oghlan або ж віддавали до загонів яничарів як Ajem-Oghlan недосвідченими рекрутами. У віці одинадцяте років герой, могутній завойовник, Володар Чарівного Списа і найвродливіший чоловік у світі, став, дякувати Богу, яничаром — найвидатнішим яничаром в усій історії яничарів. О безстрашні яничари османського султана, нехай ваша слава шириться по всіх усюдах! Вони не були турками, але стали опорою турецької імперії. Туди, щоправда, не приймали євреїв, бо їхня віра була надто міцною для навернення; не брали циган, тому що вони були мерзотниками, та й годі; також ніколи не брали румунських молдаван та валахів. Але в часи героя валахам, хоч як крути, таки довелося повоювати під проводом короля Влада Дракули, Саджателя-на-палю.
Увесь, час поки резиденція пам'яті розказувала йому про яничарів, іль Макієва увага була прикута до її губ. Вона розповідала, як оголених бранців оглядали після прибуття до Стамбула, а він думав лишень про красу її уст, які весь час вимовляли французьке слово nus[41]. Вона розповідала про їхнє навчання у м'ясників та садівників, а він далі стежив за обрисами її губ та рухами вказівного пальця, коли вона вимовляла слова. Вона сказала, що у них забирали їхні імена та прізвища, і вони ставали Абдулами або Абдулмомінами чи кимось іншими, де перший склад абд означав раб, а також вказував на їхній статус у суспільстві. Але він не переймався деформацією цих молодих життів, він думав лишень про те, що йому не подобаються обриси її уст, коли вона вимовляє орієнтальні склади. Не втримався і поцілував у кутики її уст, а вона розповідала йому про Головного Білого Євнуха та Головного Чорного Євнуха, які готували хлопців до імперської служби, казала, що герой, себто його друг, розпочав свою кар'єру з нечуваного для бранця ранґу головного сокольничого. Усвідомлював, що його безвісти пропалий друг, хлопчина без дитинства, зростав, коли вона говорила, зростав у її розповідях, маючи те, що діти мають замість дитинства, коли не мають дитинства, і перетворювався на чоловіка або ж на те, чим стає дитина без дитинства, коли виростає, ну, можливо, на чоловіка без чоловічности. Аякже, Арґалія набував військових навиків так, що інші чоловіки захоплювалися ним, а також боялися його, бо він згуртував довкола себе добірне товариство молодих бійців із забраних дітей з усіх європейських околиць, серед інших чотирьох швейцарців-альбіносів на ймення Отто, Ботто, Клотто та Д'Артаньян, найманців, захоплених у полон під час битви і проданих на невольничому ринку у Танжері, а також несамовитого серба на ймення Костянтин, якого захопили під час облоги міста Ново-Брдо. Однак, незважаючи на серйозність інформації, він поринув у спогади, стежачи в ході розповіді за мімікою резиденції пам'яті. Авжеж, Арґалія десь таки зростав і досягав великих звитяг, і вся ця інформація була цікава і йому потрібна, але він не відривав погляду від вигинів губ і обрисів щік, чітких рухів язика і щелепи та сяйва алебастрової шкіри.