Вони витягли автомобіль аж тоді, коли кіоскер запхав їм під задні колеса цілу паку старих ілюстрованих газет.
— Дай тобі Боже здоров'я, — гукнув кіоскерові Ашфільд, сидячи за кермом. Він засміявся й рушив з місця, розкидаючи позад себе клаптики скандальних газеток і барвистих тижневиків.
— Усе це дурниці, безглуздя, — сказав він Едвардсові. — Не дай себе спантеличити й не хнюп голови. Папір усе витримає, не всяке вбивство є вбивством. А політика робиться не на червоних килимах.
Едвардс не знав, що з ним діється. Лаючись, Ашфільд дав повний газ і кривими завулками погнався вздовж і впоперек міста. На обмерзлій набережній він теж не зменшив швидкості, лише на південній околиці, ковзнувши, звернув праворуч, розслабився й усміхнувся:
— Страшно не люблю, коли за мною вчепиться хвіст.
На гравійній дорозі, біля воріт пихатої вілли, яка останнім часом служила йому житлом, він загальмував і розвернув автомобіль.
— Не люблю, коли за мною стежать, — сказав він, вийшов з автомобіля й, рішуче кивнувши головою, докинув: — Ходімо, в мене обмаль часу.
У старому будинку, що стояв на півдорозі до берегового схилу, йшов ремонт, передбачалося збудувати скляну веранду і з'єднати її з терасою. Тільки-но прибули загорнуті в поліетиленову плівку якісь каліфорнійські чагарники й саджанці для садка.
— Глянь, скільки вгатив грошей, — сказав Ашфільд, показуючи то на одне, то на інше й називаючи точно сорт та батьківщину кожної рослини, а також суму, витрачену лише на авіатранспорт. — Усе це повинно пустити тут коріння…
Ашфільд зник поміж зеленню й накинувся на садівника, молодого бороданя, з різкими докорами, бо імпортовані каліфорнійські рослини ще не були посаджені в промерзлу землю. Заперечення садівника, мовляв, спочатку потрібно дати лад зимовому садові, а з посадкою зачекати до відлиги або й до весни, Ашфільд назвав «вершиною духу протиріччя й самоправності». Він до того розізлився на «німецьку челядь», що про Едвардса взагалі забув. А той зрозумів урок з ботаніки лише наполовину. Він потинявся трохи садибою, поки Люці, мулатка, покликала його в будинок.
Ашфільд був людина особливої вдачі, але расової упередженості не мав. Ця мулатка, що посивіла на службі в їхній сім'ї, була в нього економкою, він сем випросив її в батьків.
— Зараз йому ой як не легко, — сказала Люці заклопотано до Едвардса. — Він у стресовому стані, кожна дрібниця його страшенно дратує. Вчора тут був доктор Кендлер, добряче соромив його, але все марно.
— Кендлер? — запитав Едвардс, не вірячи своїм вухам. — То він його лікар?
— Авжеж, він лікував його ще до того, як я сюди приїхала, — відповіла Люці. — Доктор гадає, що це може бути й наслідком В'єтнаму. Добре, хоч не інфекція. У принципі всі члени сім'ї здорові, як дуби, і звичні до таких напружених ситуацій.
Едвардс знав Люці з дитинства. Коли він приходив до Ашфільдів, Люці піклувалася про нього й була до нього особливо ласкавою й доброзичливою, як мати. Ще й тепер іноді відводила його вбік і шептала щось таке, чого більше ніхто не повинен був чути. І зараз вона казала йому по секрету:
— Боюся, що йому здається, ніби він досі на війні. До людей він тут ставиться з ненавистю й зневагою. Оце і є його хвороба!
Три роки Гаррі Ашфільд воював у В'єтнамі добровольцем, його молодший брат там загинув. Ніхто не міг утримати Гаррі від такого кроку. «Око за око, зуб за зуб, — так він говорив, коли повернувся додому. — Або вони, або ми, середини тут немає». Він прихилився серцем до Едвардса, ніби той був його втраченим братом, якого мусив берегти і поряд, і на відстані.
— Якщо вони колись тебе образять, — запевняв він Едвардса, — то я без найменших докорів сумління зроблю їм те, що робив там з чистою совістю: go to east, kill the beast[15].
Едвардс нерішуче підійшов до свого одинадцятиповерхового будинку й кивнув головою Ашфільдові, коли той засигналив, розвернувшися своїм «порше» біля ротонди, що до половини загрузла в снігу. Ашфільдову машину занесло, але він упорався з кермом і рушив у напрямку Рейнського мосту.
Їм не довелось у домі в Ашфільда поговорити віч-на-віч. Якийсь молодий каліфорнієць, нібито аташе посольства, ходив слідом, а коли вони хотіли непомітно ушитися від нього, сів з ними й в автомобіль. Довелося при ньому балакати про погоду й загрозливе міжнародне становище. Це було Едвардсові ні до чого, тож він купив дорогою в кіоску кілька газет і заходився гортати їх у машині. Молодик нібито лишився в машині з Ашфільдом, але коли Едвардс уже стояв під дашком під'їзду свого будинку, раптом ніби з-під землі виріс біля нього й шепнув: