— Мені вже треба йти, — сказала дівчина. — Хоча в мене і чудовий шеф, але я мушу показатися йому ще сьогодні.
— Дякую тобі, — запнувся Вундервальд, — дякую тобі дуже, дуже! Прийдеш до мене ще, еге ж? Візьми собі хоча б один із ескізів. Чи тобі краще гроші?
Вона вибрала ескіз, на якому можна було розпізнати лише риси її обличчя, однак виразно було видно тло та окремі деталі цієї кімнати.
— Спасибі, — сказала вона, пригладила волосся й зніяковіло посміхнулася. — Мене послав пан Бланк. Я працюю в його конторі, мені звеліли оглянути вашу майстерню. Я не мала б цього казати, але він сам привіз мене сюди автомобілем… Мені тут справді дуже сподобалося… Я зовсім не вмію прикидатися… Мені тут справді дуже сподобалося… Я зовсім не вмію прикидатися…
Усі спантеличено перезирнулися, й, ніби порятунок, сприйняли слова молочника, що почулися знизу, від входу:
— Півтора літра, як завжди! У вас є напоготові порожні пляшки, маестро?
— Звичайно, є! — відповів Цахаріас і, обнявши дівчину, попрощався з нею. Пляшки зацокотіли, кожен з тих, що лишилися, випив склянку молока.
— Це найкраще після таких оргій, — сказав художник, а тоді всі разом із Сарою поїхали до будинку старого Валентінера, де вже чекав аукціоніст, обмацуючи картини, маски й меблі: мільйонний спадок.
Опис майна молодий нотаріус Міхаель Тім провадив дуже хвацько. Він був знайомий не лише з Сарою, дуже добре знала його й Маргрет. Нумерувалося й оцінювалось усе: кожна скульптура й мініатюрка, кожна картинка й фарфорова тарілочка. Колекція, яку старий з любов'ю збирав усе життя, перетворилася на окремі коштовності, які треба було продати з молотка. Нотаріус умовляв Маргрет і Вундервальда негайно вирішити, що б вони хотіли взяти з цих коштовностей. Бо за кілька днів, мовляв, відбудеться аукціон, після якого все перетвориться на гроші.
— До того ж після відрахування різних податків і комісійних зборів лишається ледве половина вартості.
— Свинство, — вилаявся Вундервальд і сів у залі, не беручи участі в огляді будинку, до якого пан Тім намагався залучити його та обох жінок.
— Скажи чесно, якої ти думки про картину, про мою «Мону Лізу»? — запитав художник в Едвардса. — Чи вважав ти мене ще здатним на такі речі?
— А чому ж. Я лише не припускав, що у цій дівчині криється Мона Ліза.
— Її звати Ліза, все інше можна домалювати.
— Ти, зрештою, це й зробив, — усміхнувсь Едвардс. — Хай буде, що буде, лише маєш бути трохи обережнішим, коли відчиняєш двері. Не кожен приходить до тебе з добрими намірами.
— З моїх кишень нічого не візьмеш, вони порожні, — весело відповів художник і додав, що та білява дівчина виявилася дуже настирливою. — Нізащо не хотіла йти додому, хоча я був стомлений, як пес. Чи не були ми з нею в якійсь корчмі? — запитав він, наморщивши лоба, нічого не пам'ятаючи. — В усякому разі, коли я трохи задрімав, то вона лазила на горище й до підвалу, щоб оглянути мої праці, тобто, багатство. Ну, звичайно, я притяг її назад за волосся, роздяг догола й намалював.
Едвардс вирячився на нього:
— Вона сходила до підвалу? Тепер ти, мабуть, здогадався, для чого її підіслав до тебе Бланк?
— Дурниці!
Вундервальд нетерпляче відмахнувся й запалив люльку. Пускаючи перед себе кільця диму, він сказав, ніби добрий батько про свою важку дитину:
— Якби її до мене підіслав сам диявол, я все одно б її намалював: такою, як вона є насправді. Жінка, яка так лягає, продати не може.
Він устав й дмухнув довкола себе димом.
— Ти, добродію, мусиш врочисто пообіцяти: коли завариться каша — заховаєш цю картину в безпечне місце. Вона не для гієн. Ні для Гуггенгайма, ні для Рокфеллера, ні для всього цього наброду! Візьми її на Іск'ю. Але не забудь узяти з собою й Маргрет.
П'ять чи шість незнайомців, незважаючи на протести Тіма, вдерлися до будинку, аби не проґавити чогось із неповторної здобичі. Серед них був і китаєць із гострою борідкою, який видавсь Едвардсові знайомим.
— How are you, Sir?[21] — променіючи радістю, вигукнув він, побачивши Едвардса. — Ви ж друг містера Ашфільда із Сан-Франціско? В нас із вами часом не було якихось ділових контактів?
— Sorry[22], — спантеличився Едвардс. — Я ніколи не втручався в ділові справи Ашфільда.
— Але він мені вас рекомендував, — заявив чоловічок з гострою борідкою й кивнув на маски в коридорі, які випросила собі Сара.