Перша моя реакція на прочитане була приблизно така, як у ксьондза з відомого вірша-анекдоту Степана Руданського. Коротко його переоповім для непросвічених. До ксьондза прийшла баба, яка не мала з чого жити. Жартома священик порадив їй стати знахаркою. Баба пішла, а він про неї забув. Минули роки, у ксьондза в горлі виросла якась гуля, яка його душила, — лікарі виявилися безпорадні, отож друзі порекомендували йому звернутися до відомої знахарки. Та прийшла і почала робити замовляння. І тут ксьондз, на свій подив, признав у знахарці бабу, якій сам радив стати цілителькою. «А, це ти, зозуле?» — вигукнув він і так зареготав, що в горлі йому трісла гуля.
Я теж зареготав, подібно до ксьондза, і мені здалося, що й у моєму горлі, чи точніше в душі, чи в нутрі, також трісла якась гуля.
Отакі дивовижні речі. Не втерпів і потелефонував Галині, але нічим її не здивував, про діяльність сестри відала.
— Що ж ти хочеш, — сказала розважно. — Треба ж якось жити. А в неї і той її нахлібник чоловік, і син, який не може ніяк улаштуватися на роботу, а ще й невістка та внук. Тут і не до такого додумаєшся. — Галина зробила паузу. — А може, вона щось і вміє, — сказала, — бо завжди була в нас фантазерка. Крім того, і ти її в наших розмовах називав не раз відьмочкою.
Називала так себе вона й сама, я про це згадав у розмові з Галиною лише раз, але в її уяві це означення розмножилося. Воїстину, як казали давні римляни: «Quae volumum, id libenter credimus», що значить: «Охоче віримо в те, чого прагнемо». Але від Галининих слів мені невідь-чому стало сумно. Може, тому, що ми, а особливо жінки, живемо в цьому світі не так, як хочемо, а як можемо?
І я спокійно подер ретельно вирізане перед цим із газети оголошення на дрібненькі шматочки. Зрештою, не скрипта свого подер, а тільки оголошення, зміст якого ретельно переписав. А це значить, що я до цілительки, на відміну від згаданого ксьондза, не піду — моя «гуля» тріснула вже перед цим без її допомоги.
Примітки до електронної версії
С. 15: Було це ще в шістдесяті роки, коли я тільки-но закінчив університета й мене послали вчителем в одне з приміських містечок, сполучене з Києвом електричкою, отже потрапив на одну з малих станцій, де відшукав квартиру у старої вчительки-пенсіонерки, яка цілий [рік] => вік пропрацювала в цій-таки школі над невеликим озерцем.
С. 93: Певне одне: господиня, очевидячки, із старої інтелігенції невисокого суспільного становища; цікаво, що книг не побачив, хіба старий оксамитовий фотоальбом, який лежав на ще одній [фафці] => шафці, прикрашеній такою ж мережаною покривкою.
С. 187: Цей незабутній [ринок] => ранок.
С. 233: Єдина недогода — сміття довкола: папір, пляшки, консервні бляшанки, недопалки, [зімкнуті] => зімнуті пачки від цигарок.
УДК 821.161.2-31
ББК 84(4Укр)6-44
Ш 37
Розповсюдження та тиражування без офіційного дозволу видавництва заборонено
Головна редакція літератури з гуманітарних наук
Головний редактор Світлана Головко