Валерій Шевчук
КРОСВОРД
Схильність старших літами до споминів — річ натуральна, і ніхто з того не обурюється, хоча молодші чомусь незмінно обурюються із незгаслого інтересу старих до сексу, очевидячки приписуючи право на такі речі тільки собі. Гадаю, що вони не мають рації вже тому, що не збагнули простої істини, яку досконало пізнають тільки старші, ба й старі: людина із напівзруйнованим тілом, а це і є старість, анітрохи не руйнується психічно й емоційно, можливо тому, що, як писали середньовічні філософи, душа, наявна в кожній людині, завжди незмінна, вона не буває ані молодою, ані старою, а як визначив ще 1607-го автор «Душевника», що сховався під криптонімом Г. Т.: «Душею чоловіка живого називають» і «Душа — це є чоловік», отже, доки чоловік живе, доти ним керує ота часово незмінна душа, і цю істину, скажімо, утвердив у «Трактаті про душу» Касіян Сакович, написавши: «Душа дійсно є формою, яка дає життя природному тілу, що має різні частини і здатності до буття». Отож саме душа, бувши незмінною, а відтак вічно молодою, часом протестує проти загасання й руйнування тіла і штовхає старших людей, особливо чоловіків, на смішні любовні авантюри, а смішні тому, що вони рідко предметом кохання вибирають ровесниць, а здебільшого таки молодих; тоді молоді в натуральній зневазі до ветхого не раз мстяться над старими гріховодами, як назвав такий тип Агатангел Кримський, — є в нього оповідання під заголовком «Записки старого гріховоди». З оцих моїх аберацій доскіпливий читач може виснувати, що я старий учений, так воно і є; признаюся навіть, подібний певною мірою до Комахи з «Доктора Серафікуса» В. Домонтовича, тобто я визнаний у науковому світі майстер не своєрідно прочитувати художні тексти, а творити до них примітки чи коментарі, а отже, подобаю на такого собі жука в коробці, але мене заклав до неї не якийсь шибайголова хлопчак, а таки я сам, і коробка моя однокімнатна квартира на п’ятому поверсі п'ятиповерхової більшої коробки, ущент заставлена книгами; жіночим духом у ній ані пахне, хоча якісь виходи у світ, де блукають оті фізіологічні відмінниці, котрі нам супротилежні й емоційно, й психічно, й інтелектуально, у мене були, і хоча я твердо певен, що не належу до старих гріховодів, але з якогось часу несподівано помітив, що здобув здатність до спогадів, особливо перед сном, власне до спогадів про одну, може й банальну історію, яку й вирішив оце записати і то найімовірніше для того, щоб звільнитися від мани, бо це, здається, таки нею стало, — вона мене по-своєму й мучити починає. Достатніх причин такого стану до кінця не розумію, навіть сумніваюся, що це треба розуміти, бо коли щось у житті є — воно явне, отже, не зникло, тобто не відмерло, але чому, бажаючи вив’язатися, хочу, навіть оцим писанням, оте в собі загасити? Чому солодко не поколихатися любим спогадом із юності і тим себе втішити, а коли людина втішена, то турбот напевне позбувається, тобто мана зникне сама від себе. Причина ж тут, очевидно, елементарна: згадуючи бозна-як колишню любовну історію, я, очевидячки, таки не завершив її в собі, хоча чудово відаю, що повернення чи якихось корекцій до неї вчинити безсилий. Але вона, признаюся, засіла в мені, як одна із загадок, яких не зумів таки розгадати, та чомусь не викинув із голови, тож моє намагання позбутися мани, можливо, і є останньою спробою цього ребуса розгадати, а може, кросворда, заповнивши відповідними словами його перехрещені і поєднані клітинки. Зрештою, я помітив, що тепер мода на кросворди, їх масово друкують газети, є окремі кросвордні видання, і, їдучи в метро, чи в тролейбусі, чи в трамваї, раз у раз натикаюся на зосереджено схилені голови, у і — ручка, яка хапливо вписує у клітини слова; інколи цим дивним заняттям захоплені хлопці, але переважно — таки дівчата, однак тільки молоді, принаймні мені не доводилося побачити жодного старого (не кажу вже про стару) розгадувача кросвордів. І мені здається чи думається, що отой містичний потяг до таких зáбавок є певною потребою тих молодиків, що також по-своєму заповнює якусь клітину їхньої душі, адже коли знову згадати про душу, то чи не є вона отаким таємно записаним кросвордом, який розв’язується, як і більшість головоломок, надрукованих у газетах, тільки частково.