Призначенням Іванова була боротьба з внутрішнім тероризмом, знаходився на зв’язку у співробітника Управління полковника В.В. Луценко. Це ж управління оперативно забезпечувало
Створення та функціонування “Стелса”. За період з 1989 по 1993 рік “Стелс” при сприянні Луценко, який вирішував через ЧОП не лише оперативні, але й особисті справи (недармове забезпечення “дахами (“криш”) різного виду комерційним структурам), завів широкі зв’язки в кримінальній та правоохоронній сферах, здобули репутацію найвідомішого охоронного агентства Росії.
Після звільнення із органів 1992 року Луценко очолив роботу ЧОПу, попередньо переоформивши його, став одним із його засновників. Той факт, що Луценко мав широкі зв’язки в різних управліннях колишнього КГБ, з одного боку, та відтік з російських спецслужб великої кількості досвідчених оперативних співпрацівників, які в свою чергу зберегли власні зв’язки та агентурні сітки, – з другого, дозволили Луценко залучити на роботу в “Стелс” висококваліфікованих професіоналів.
По лінії своєї минулої оперативної діяльності (боротьба з терором) Луценко зберіг міцні контакти з представниками колишнього 9-го Управління КДБ (охорона вищих посадових осіб країни). Це дозволило Луценко вийти на Коржакова, Барсукова та їх оточення і запропонувати використати можливості керованого ним “Стелса” в інтересах СБП та ФСБ для здійснення нетрадиційних форм боротьби з організованою злочинністю.
Пропозиція зустріла схвалення, й незабаром за участі першого заступника Коржакова генерала Г. Г. Рагозіна була розроблена загальна програма дій. Програма передбачала використання кримінальних структур, екстремістських організацій, окремих злочинців та перепідготовлених колишніх військовослужбовців спецназу ГРУ МО, МВД та ФСБ для розкладання злочинних угруповань, фізичної ліквідації кримінальних “авторитетів” та лідерів ОПГ.
На практиці ж усе вийшло за давнім російським сказанням: хотіли як краще, а вийшло як завжди. “Cтелс” забезпечувала дах різним комерційним структурам, виконувала різного роду “пресові” операції по відношенню до кримінальних та комерційних конкурентів, без обмежень, аж до вбивств. Для забезпечення зазначеної діяльності при сприянні Коржакова, Барсукова і Трофімова було нейтралізовано можливе оперативно-кримінальне розслідування ЧОПу з боку спецслужб та правоохоронних органів (ФСБ, МВД, податкової поліції, генпрокуратури і т.п.).
До керівників усіх цих відомств було доведено зміст початкової програми, за якою створювалась “Стелс”. Було досягнуто порозуміння, що силові структури розслідувати діяльність “Стелсу” не будуть.
В якості ударної сили “Стелсу” використовувалась “ізмайлівська” організована злочинна група. Поступово, з урахуванням фінансових та кадрових впливів з боку “ізмайлівської” ОПГ, “Стелс” перетворився в дах для “ізмайлівського” угруповання, а Луценко – в керованого керівника.
У подібній ситуації опинилися й інші приватні охоронні структури, наприклад “Кмети” і “Кобальт”. Усі вони використовувалися в рамках реалізації існуючої програми нетрадиційної боротьби зі злочинністю. Не без їх участі здійснено ряд відомих убивств на замовлення кримінальних лідерів, комерсантів та банкірів. Виконавцями злочинів були наймані вбивці з позаштатних спецгруп. Як правило, усі операції відрізнялися високо професійною підготовкою та виконанням, з подальшою ліквідацією у випадку необхідності безпосередніх вбивць та осіб, що здійснювали прикриття. Розслідування таких злочинів правоохоронними органами судових перспектив не мало. Випадково затримані виконавці з злочинного оточення до суду просто не доживали.
З часом “Стелс” перетворився на ефективну, оснащену різноманітною технікою (у тому числі спеціальною) та озброєнням (частково нелегальним) охоронно-детективну структуру, чисельність якої доходила до 600 чоловік. Приблизно 70% кадрового складу складали колишні співробітники ФСБ-СБП, приблизно 30% - колишні співробітники міліції. Після створення в 1996 році Управління перспективних програм “Стелс” було передано в УПП, хоча й було збережено певну автономію.
Головний принцип роботи УПП – “проблемний”. Є проблема, і її потрібно вирішити. Ознаки існування такого принципу роботи сформульовані в спогадах Павла Судоплатова “Розвідка і Кремль” (Москва, 1996), що є, до речі сказати, настільною книгою керівництва Управління. Прикладом “проблемного” підходу до вирішення бойового завдання варто вважати убивство президента Чечні Д. М. Дудаєва. Ті, хто організовував це убивство, стояли у джерел створення УПП.