Поклавши слухавку, Патрушев негайно дав своє перше в ті дні інтерв’ю телекомпанії НТВ: «Інцидент в Рязані не був вибухом, не було і запобігання вибуху. Це були навчання. Там був цукор, вибухової речовини там не було. Такі навчання проводяться не тільки в Рязані. Але до честі рязанських правоохоронних органів і населення — вони чітко відреагували. Я вважаю, що навчання повинні бути наближеними до того, що відбувається в житті, тому що інакше ми нічого не знайдемо і ніде не відреагуємо ні на що».
На день пізніше Патрушев додав, що «навчання» в Рязані викликані інформацією про майбутні терористичні акти в Росії . В Чечні вже підготовлені кілька груп терористів, що «повинні висунутися на російську територію і зробити ряд терактів. […] Дана інформація і підвела нас до того, що необхідно провести навчання, причому не такі, як були до цього, і провести їх у твердій формі. […] Нам необхідна готовність нашого особового складу, треба виявити ті недоліки, що є в організації роботи, внести корективи в її організацію».
У «Московського комсомольця» (МК) вистачило гумору: «24 вересня 1999 р. голова ФСБ Микола Патрушев виступив із сенсаційною заявою: спроба вибуху в Рязані зовсім не була такою. Це було навчання. […] У той же день міністр МВС Володимир Рушайло привітав своїх працівників з успішним порятунком будинку в Рязані від неминучого вибуху».
В Рязані, звичайно ж, було не до сміху. Очевидно, що, незважаючи на заборону Патрушева, рязанці для страховки успішно провели затримання терористів. Кого, де, скільки всього людей і що ще знайшли рязанські співробітники УФСБ в тих квартирах, ми, напевно, ніколи не довідаємося. Під час арешту терористи пред’явили «документи прикриття» і були затримані до прибуття з Москви офіцерів центрального апарату з документами, що дозволяють забрати пійманих по гарячих слідах співробітників ФСБ в Москву.
Далі наше розслідування впирається в звичний гриф «абсолютно секретно». Кримінальну справу, збуджену в УФСБ РФ по Рязанській області за фактом виявлення вибухової речовини за статтею «тероризм» (ст. 205 КК РФ) засекречено. Матеріали справи недоступні громадськості. Імена терористів (співробітників ФСБ) приховуються. Ми навіть не знаємо, чи були вони допитані і що вони сказали на цьому допиті. А приховувати Патрушеву було що. «Хлопці, нічого не можу зробити. В аналізі — вибухові речовини, я зобов’язаний порушити кримінальну справу», — уперто заявляв колегам з Москви слідчий місцевого ФСБ, коли на нього тиснули. Тоді з центрального апарата ФСБ надіслали людей і попросту конфіскували результати експертизи.
29 вересня 1999 року газети «Челябінський робітник», «Красноярський робітник» і самарская «Волзька комуна» (1 жовтня) помістили ідентичні статті:
«Як стало відомо з добре інформованого джерела в МВС Росії, ніхто з оперативних працівників МВС і їхніх колег УФСБ Рязані не вірить ні в які “учбові” закладки вибухівки в місті. […] На думку високопоставлених співробітників МВС Росії, насправді в Рязані житловий будинок був реально замінований невідомими з застосуванням дійсної вибухівки» і «тих же детонаторів, що і в Москві […] Побічно цю теорію підтверджує і те, що збуджена в Рязані кримінальна справа за статтею “терроризм” дотепер не закрита. Мало того, результати первісної експертизи вмісту мішків, проведеної на першому етапі експертами місцевого МВС, вилучені співробітниками ФСБ, що прибули з Москви, і негайно засекречені. А міліціонери, які спілкувалися зі своїми колегами-криміналістами, що проводили першу експертизу мішків, як і раніше стверджують, що в них дійсно був гексоген, і помилки бути не може».
Справлення тиску на слідство і засекречування кримінальної справи були незаконними діяннями. Відповідно до статті 7-й закону РФ «Про державну таємницю», прийнятого 21 липня 1993 року, «не підлягає віднесенню до державної таємниці і засекречування інформація […] про надзвичайні події і катастрофи, що загрожують безпеці і здоров’ю громадян, і їхні наслідки; […] про факти порушення прав і свобод людини і громадянина; […] про факти порушення законності органами державної влади і їх посадовими особами».
Більш того, як написано в тім же законі: «Посадові особи, що прийняли рішення про засекречування перерахованих зведень або про включення їх з цією метою у носії зведень, що складають державну таємницю, несуть карну, адміністративну чи дисциплінарну відповідальність в залежності від заподіяного суспільству, державі і громадянам матеріального і морального збитку. Громадяни вправі оскаржити такі рішення в суді».