Звернемо увагу на те, що ніхто з діючих чи відставних керівників ФСБ не став проводити серйозного критичного аналізу дій «колег». Цю почесну роботу професіонали силового відомства надали журналістам. Останні, піддаючись нападкам з боку ФСБ, як могли робили свою справу. Почали, зрозуміло, з цукру.
Три мішки з цукровим піском спокою нікому не давали. Терористи з ФСБ повідомили (швидше за все це були зовсім інші феесбешники), що купили цукор на місцевому ринку і що був він виробництва Колпянського цукрового заводу в Орловській області. Але якщо цукор був самий звичайний, з Орловської області, навіщо ж його відсилали на експертизу в Москву? І, що важливіше, навіщо лабораторія на експертизу його прийняла? Так не одна лабораторія, а дві — різні відомства (МВС і ФСБ). І навіщо проводили пізніше повторну експертизу? Невже з першого разу не можна було розпізнати цукор?
І чому все це тяглося кілька місяців? Забрати цукор для експертизи в Москву Патрушеву мало сенс лише для того, щоб позбавити рязанців речовинних доказів, і тільки в тому випадку, якщо в мішках була вибухівка.
Тим часом із прес-служби ФСБ надійшло повідомлення, що для перевірки вміств Рязанських мішків їх вивезли на полігон і спробували підірвати. Вибуху не вийшло, тому що в них був звичайний цукор — переможно рапортувала ФСБ. «Цікаво, який ідіот повезе підривати на полігон три мішки звичайного цукру?» — іронічно зауважувала газета «Версія». Дійсно, навіщо ж ФСБ відсилала мішки на полігон, якщо знала, що в Рязані проводилися «навчання», а в мішках був цукор, куплений співробітниками «Вимпела» на місцевому базарі?
А тут ще, і знову під Рязанню, знайшли нові мішки з гексогеном. До того ж їх було багато, і відгонило зв’язком із ГРУ. На військовому складі 137-го Рязанського полку ВДВ, розташованому під Рязанню, на території спеціалізованої бази для підготовки розвідувально-диверсійних загонів, зберігався гексоген, розфасований у 50-кілограмові мішки з-під цукру, подібні знайденим на вулиці Новосьолов.
Восени 1999 року рядовий повітряно-десантних військ (військова частина 59236) Олексій Піняєв і його товариші по службі були відряджені з Підмосков’я в Рязань саме в цей полк. Охороняючи в листопаді 1999 року «склад зі зброєю і боєприпасами» Піняєв із приятелем проникнули на склад скоріше з цікавості і побачили в приміщенні ті самі мішки з написом «Цукор».
Воїни-десантники багнетом-ножем проробили дірку в одному з мішків і відсипали в пластиковий пакет трохи казенного цукру. Однак чай із краденим цукром виявився дивного смаку і не солодкий. Перелякані бійці віднесли кульок командиру взводу. Той, запідозривши погане, благо історія про вибухи в усіх була на слуху, вирішив перевірити «цукор» у фахівця-підривника. Речовина виявилася гексогеном.
Офіцер доклав по начальству. У частину наскочили співробітники ФСБ із Москви і Тули (де, як і в Рязані, стояла повітряно-десантна дивізія). Полкових особистів до розслідування не допустили. Десантників, що знайшли гексоген, тягали на допити за «розкриття державної таємниці». «Ви навіть не здогадуєтеся, хлопці, у яку серйозну справу влізли», — сказав один з офіцерів. Пресі оголосили, що солдата на прізвище Піняєв в частині взагалі немає, а інформація про знайдені на військовому складі мішки з гексогеном — вигадка журналіста «Нової газети» Павла Волошина. ФСБ за даним інцидентом провела службове розслідування. Питання про вибухівку успішно зам’яли, а командира і товаришів по службі Піняєва відправили служити в Чечню.
Самому Піняєву придумали більш болісне покарання. Спочатку його змусили відмовитися від своїх слів (можна уявити, який тиск був на нього з боку ФСБ!). Потім начальник Слідчого управління ФСБ РФ заявив, що «солдат буде допитаний в рамках порушеної проти нього кримінальної справи». А співробітниця ЦОС ФСБ підбила підсумок: «Попав солдатик…»
Кримінальну справу проти Піняєва розпочали в березні 2000 року за крадіжку з армійського складу з боєприпасами… кулька з цукром. Все-таки в дотепності ФСБ не відмовиш. Тільки важко зрозуміти, яке відношення до дрібної крадіжки продуктів харчування мало Слідче управління ФСБ Росії.