З інтерв’ю А. Здановича радіостанції «Эхо Москвы» 16 вересня 1999 р.
У Буйнакську, Москві та Волгодонську виконавців терактів не знайшли. А про організаторів ми можемо здогадуватися лише за аналогією з Рязанню. В цих трьох містах рязанський варіант «навчань» було доведено до запланованого кінця — що обірвав та скалічив життя кількох сотень людей.
У серпні 1999 року на свободі були всі учасники угруповання Лазовського, навіть Воробйов. Тоді саме завершувалася чергова військова операція в Дагестані, куди проникли чеченські сепаратисти. Відтоді багато було сказано про вторгнення чеченців у Дагестан. Стверджували, що ця операція була спланована в Кремлі й спровокована спецслужбами. Російські ЗМІ рясніли статтями про конспіративну зустріч Шаміля Басаєва з керівником адміністрації президента Олександром Волошиним у Франції, організовану співробітником російської розвідки А. Суріковим. Фактів для однозначних висновків маємо небагато. Точка зору російського уряду щодо питання про вторгнення чеченців у Дагестан відома. Тому ми подамо думку чеченської сторони, зокрема Ільяса Ахмадова — чеченського міністра закордонних справ в уряді Аслана Масхадова:
«Керівництво Чечні засудило дагестанський похід. Для нас це справді велика проблема. Але пригадайте, що було в липні, коли російська армія знищила наш блокпост, а потім на нашу територію увійшов цілий батальйон російських солдатів. Хіба це не провокація? До Басаєва приходили паломники з Дагестану з проханням звільнити їх від “російського ярма”, а коли він розпочав похід, з екрана телевізора почали говорити, що їм цього не треба й вони хочуть жити в Росії. Це шито білими нитками».
На думку Абдурашида Саїдова, засновника та колишнього голови Ісламсько-Демократичної партії Дагестану, починаючи з 1997 року, після прийняття парламентом Дагестану відомого закону «Про боротьбу з ісламським фундаменталізмом», відбувалося активне «витискування» релігійної меншості (ваххабітів) з Дагестану в Чечню. Ваххабітам у Дагестані створювали нестерпні умови життя, їх переслідували та загрожували фізичною розправою. При цьому керівництво Дагестану чудово розуміло, що в Чечні ваххабітів зустрінуть із радістю. «Витиснуті» до Чечні дагестанські ісламісти ставали опозиціонерами, і згодом готові були повернутися до Дагестану, але вже як нові керівники держави. Чутки про майбутнє вторгнення з Чечні ходили Дагестаном уже в 1997—1998 роках. Тоді ж Росія оголила кордони з Чечнею в Цумадинському, Ботлихському, Казбеківському районах Дагестану. Активісти радикальної дагестанської опозиції вільно пересувалися територією двох республік. Але ФСБ, яку тоді очолював Путін, на це не реагувала. Не виключено, що в оточенні лідера дагестанських ісламістів-радикалів Багаудіна, що переховувався в Чечні від переслідувань, були провокатори, які виконували завдання певних російських силових відомств, і що саме ці люди в потрібний момент підштовхнули Багаудіна, а через нього — Басаєва й Хаттаба — до вторгнення в Дагестан. З травня-червня 1999 року в Грозному вже кожен базарний торговець знав, що вторгнення до Дагестану неминуче. Тільки російські спецслужби чомусь про це не здогадувалися. З липня в дагестанському селі Ечеда, в Росії, перебували кількасот озброєних ваххабітів-дагестанців, які заздалегідь окопалися, закріпилися у важкодоступних ущелинах на кордоні з Чечнею та Грузією. Задовго до приходу в Цумадинський район ісламських заколотників ці місця були нашпиговані зброєю. Наприкінці липня, в розпал паливної кризи в районі, просто під вікнами УВС і УФСБ Цумадинського району багатотонні вантажівки доставляли паливо в табори бойовиків. ФСБ і на це не реагувала, оскільки очікувана збройна сутичка між чеченцями й дагестанцями Кремлю була вигідна.
У той же час Багаудін отримував обнадійливі повідомлення від агентів: «Окрім працівників міліції, в Цумада нікого немає, та вони своїх чіпати й не будуть. Ми на раз будемо в райцентрі. Це твій рідний район, народ чекає тебе, підтримка забезпечена, вперед!». І Багаудін потрапив у пастку. До речі, напередодні вторгнення Басаєв пропонував Багаудіну спільні дії, але той відмовився від допомоги, і тому Басаєв з Хаттабом змушені були виступити окремо, в Ботлихському напрямі, дуже доречно й дуже вчасно для російського керівництва та організаторів передвиборчої кампанії Путіна. Тут і почалися в Росії небачені досі теракти.
Мотивацію вересневих терактів подала сама ФСБ. В офіційній довідці УФСБ в Москві та області було сформульовано цілі терористів, котрі підірвали житлові будинки в Москві у вересні 1999 року: «Однією з основних версій, які розглядає слідство, є здійснення терористичного акту, спрямованого на дестабілізацію обстановки в Москві, залякування населення та здійснення впливу на прийняття владою певних рішень, вигідних організаторам акції». Таку ж думку, але на рівні фейлетона, сформулювала газета «Вечерняя Москва»: «Головна мета терористів — створити в суспільстві гнітючу й огидну атмосферу. Щоби я, злякавшися, дав у пику моєму сусідові-кавказцю, а він би схопив “кінжал”, і пішло-поїхало… Щоби партія ідіотів вийшла з підпілля й почалися масові арешти. Не питай, що це за партія, і де воно, це підпілля».