26 листопада сили Тимчасової ради Чечні (чеченської антидудаєвської опозиції) за підтримки російських вертольотів і бронетехніки з чотирьох сторін атакували Грозний. В операції з боку опозиції брали участь більш 1200 чоловік, 50 танків, 80 бронетранспортерів (БТР) і шість літаків СУ-27. Як заявили в московському (маріонетковому) центрі Тимчасової ради Чечні, «деморалізовані сили прихильників Дудаєва практично не роблять опору, і до ранку, імовірно, усе буде закінчено».
Однак операція провалилася. Наступаючі втратили близько 500 чоловік убитими, більш 20 танків, ще 20 танків було захоплено дудаєвцями. В полон потрапило близько 200 військовослужбовців. 28 листопада «на знак перемоги над силами опозиції» колона полонених була проведена вулицями Грозного. Тоді ж чеченське керівництво пред’явило список чотирнадцяти взятих у полон солдатів і офіцерів, що є російськими військовослужбовцями. Полонені прямо перед телекамерами зізнавалися в тому, що служать в основному у військових частинах 43162 і 01451, що базуються в Підмосков’ї. Міністерство оборони РФ відповіло, що зазначені особи не служать у російських збройних силах. На запит щодо полонених капітана Андрія Крюкова і старшого лейтенанта Євгенія Жукова міністерство оборони повідомило, що офіцери дійсно служили у військовій частині 01451 (курси «Постріл»), однак з 20 жовтня 1994 року не з’являлися в частині, в зв’язку з чим готується наказ про їхнє звільнення зі збройних сил. Іншими словами, МО оголосило полонених солдатів дезертирами. Наступного дня батько Євгенія Жукова спростував дані міністерства. В інтерв’ю російському інформаційному агентству (РІА) «Новини» він заявив, що син виїхав з частини 9 листопада, а 27-го батьки побачили його в телепрограмі «Підсумки» серед полонених російських військовослужбовців у Грозному. На питання про те, як син опинився в Чечні, командир частини Жукова відповідати відмовився.
Трохи пізніше була опублікована яскрава розповідь про події 26 листопада майора Валерія Іванова, відпущеного з полону 8 грудня в числі семи російських військовослужбовців:
«Наказом по частині всі, що завербувалися, були відправлені у відпустку за родинними обставинами. Брали офіцерів, в основному невлаштованих у побутовому відношенні. Половина були безквартирні, начебто і відмовитися можна, а почнуть квартири розподіляти — і ти виявишся на бобах. 10 листопада ми прибули в Моздок, у Північну Осетію. За два тижні підготували 14 танків з чеченськими екіпажами і 26 машин для російських військовослужбовців. 25 листопада ми пішли на Грозний. […] Я особисто був у групі з трьох танків, що взяли опівдні 26-го під контроль телецентр Грозного. Опору з боку військ МВС, що охороняли телецентр, не було. Однак через 3 години під час відсутності зв’язку з командуванням ми підпали під атаку знаменитого абхазького батальйону. Танки і піхота оточили нас, вогонь у відповідь ми вважали безглуздим, тому що сили [антидудаєвської] опозиції нас кинули, відразу втікши. Два з трьох наших танків згоріли. Екіпажі встигли залишити машини і здатися охороні телецентру, що нас передала особистій охороні президента Дудаєва. Нас утримували добре, в останні дні навіть майже не охороняли, так нам і бігти було нікуди».
Створювалося враження, що 26 листопада бронетанкову колону в Грозний вводили спеціально для того, щоб її знищили. Роззброїти Дудаєва і його армію колона не могла. Захопити місто й утримувати його — теж. Армія Дудаєва була укомплектована і добре озброєна. Колона могла стати і стала живою мішенню.
Міністр оборони Грачов натякав на свою непричетність до цієї авантюри. З військової точки зору задача захоплення Грозного, заявив Грачов на прес-конференції 28 листопада 1996 року, була цілком здійсненна силами «одного повітряно-десантного полку протягом двох годин. Однак всі військові конфлікти остаточно вирішуються все-таки політичними методами за столом переговорів. Без прикриття піхоти вводити в місто танки дійсно було безглуздо». Навіщо ж їх тоді вводили?
Пізніше генерал Геннадій Трошев розповість нам про сумніви Грачова з приводу чеченської кампанії: «Він намагався щось зробити. Намагався видавити зі Степашина і його спецслужби ясну оцінку ситуації, намагався перенести початок введення військ на весну, навіть намагався особисто домовитися з Дудаєвим. Тепер ми знаємо, що така зустріч була. Не домовилися».
Генерал Трошев, ведучи вже другу війну в Чечні, дивується, чому ж Грачов не зміг домовитися з Дудаєвим. Так тому що Дудаєв наполягав на особистій зустрічі з Єльциним, а Коржаков не погоджувався проводити її безкоштовно.