Тітов: Це була перевірка начальника місцевого УФСБ. Треба було подивитися, як він буде діяти в екстремальних ситуаціях.
РТР: У підсумку генпрокуратура ухвалила, що ці навчання проводилися без суспільно-небезпечних наслідків і в рамках компетенції спецслужб. Слідча справа по статті «тероризм», котру рязанські слідчі завели восени минулого року, буде закрито.
24 вересня, маючи у своєму розпорядженні своєрідну індульгенцію — документ про відмовлення генпрокуратурою рязанцам у праві подання позову проти ФСБ, — Зданович перейшов у настання проти журналістів. Сильно нервуючи, на огидній російській мові, він приступив до відвертих погроз:
«Я б хотів звернути вашу увагу на те, що ми не залишали і не залишимо надалі — я хочу це офіційно заявити — без уваги ні одну провокацію, що проти державної служби, державного інституту організують окремі журналісти. […] Виходить, щоб конкретно вказати: от з “новой газети” кореспондент, що публікував ці статті, я не боюся називати його провокатором, оскільки в нас зараз є цілком показання того солдата, що потім, так сказати, був використаний як переспів й у “Загальній газеті”, як усі відбувалося і як з нього витягали, так сказати, ці слова і що йому обіцяли за все це. Це усе доведено. У рамках кримінальної справи, що існує по цій… по ваших же публікаціях, може, не вашим, а по іншим — кримінальна справа — воно буде довершено на початку квітня. Виходить, у рамках цієї кримінальної справи буде допитаний сам кореспондент, чому він такі дії, так сказати, робив. І в рамках цього вже є визначені позови з боку представників повітряно-десантних військ, і, коли це все буде закріплено процесуально і ляже у вигляді протоколів у кримінальну справу і буде оцінено відповідним чином і прокуратурою і нашими представниками Договірноправового управління, я не виключаю зовсім, що ми пред’явимо певні позови, у тому числі й у судовому порядку, тому що провокаціями займатися нікому не дозволене».
Вислухавши погрози Здановича, один із присутніх на брифінгу журналістів, видно, що не сильно злякавшись, запитав: «Я от, чесно кажучи, не хотів вам ставити запитання з приводу Рязані, мене ця тема як би мало цікавить, але ви самі вступили в полеміку. Поясніть мені, будь ласка, от припустимо, у мене є в селі свій приватний будинок, ви можете там провести навчальну тривогу і підкласти от під мій будинок навчальну бомбу, маєте ви законні підстави?»
Відповідь Здановича ще раз продемонструвала, що ФСБ і російське суспільство говорять різними мовами, хоча і живуть в одній державі:
«Виходить, я зрозумів, виходить, я ще раз говорю, що ми діяли строго в рамках закону по боротьбі з тероризмом. Усі наші дії […] досліджені прокуратурою, і жодної дії, яка б порушувало той чи інший закон, не зафіксовано. От я вам можу таку відповідь дати».
Занадто багато подій нашарувалося на другу половину березня 2000 року. Видно, саме через вибори 26 березня не вийшов черговий номер опальної «Нової газети», що містить матеріали про фінансування передвиборної кампанії Путіна і про ФСБ. 17 березня невідомі хакеры зламали комп’ютер газети і знищили комп’ютерну верстку випуску. Щекочихин на це заявив, що злам комп’ютерної системи став останнім у цілому ряді інцидентів, спрямованих на те, щоб перешкодити газеті нормально працювати. Зокрема, не дуже давно офіс газети був зламаний, а комп’ютер, що містив інформацію про рекламодавців, викрадений. За останні два роки податкова поліція чотири рази проводила перевірки в офісі «Нової газети», а від деяких її спонсорів Кремль вимагав припинення фінансування непокірливого органу.
Керівництво «Нової газети» спробувало зрозуміти, що саме завело його в настільки серйозне протистояння з ФСБ. З проханням проаналізувати ситуацію журналісти «Нової газети» звернулися до самих співробітників відомства. Відповідь, що одержала газета, варто назвати відвертою:
«Така активність з боку держави стосовно видання, безумовно, свідчить про те, що ви вторглись у заборонну зону, наступили комусь на хвіст. Не виключено, що ви стали небажаними свідками не самого вдалого епізоду внутрішніх розбирань у спецслужбах. Якщо факт мав місце, ніхто з протиборчих системних угруповань його не підтвердить. Усі зацікавлені в тім, щоб його сховати. Вони явно побоюються, що знайдуться нові живі свідки підготовки рязанських “подій”».
До цього часу Рязан із провінційного міста перетворилася в місце паломництва іноземних журналістів. Як дотепно підмітив Павло Волошин, Рязань «по кількості іноземних журналістів на душу населення незабаром зрівняється з Москвою». Номера «люкс» місцевих готелів були зайняті тепер іноземними кореспондентами, і усі вони, разом зі своїми знімальними бригадами, осаджували місцеві міліцію, ФСБ і навіть МНС. З цієї причини з Москви в Рязань прийшов наказ в УФСБ і УВС контакти з пресою припинити. Хтось з офіцерів, що уже встигли дати інтерв’ю, поспішно відмовлявся від своїх слів. По факту витоку інформації в рязанських силових відомствах почалася службова перевірка. А на всі журналістські запити Юрій Блудов сухо відповідав: «Без коментарів».