Люди Ларіонових об’їжджали військові частини Тихоокеанського флоту, йшли до командира чи його заступнику по роботі з особовим складом, розповідали, що займаються працевлаштуванням бійців спецпідразділів, що звільняються в запас, у «Систему СБ», що займається боротьбою з оргзлочинністю; і після звільнення в запас бійці диверсійних підрозділів проиходили до них на роботу. Угруповання було побудовано за системою ГРУ; мали свою розвідку і контррозвідку, своїх «чистильників», бригади зовнішнього спостереження, підривників та аналітиків. В Японії було придбано найсучасніше устаткування — сканери, що дозволяють перехоплювати пейджінгові повідомлення і розмови по радіотелефонах, «жучки», прилади нічного бачення і спрямовані мікрофони, заховані в різні предмети.
Бригада Ларіонових діяла в тісному зв’язку з приморськими спецслужбами, насамперед з військово-морською розвідкою ГРУ. Замовлення на відстріл злочинних авторитетів надходили з місцевого УФСБ. Аналітики Ларіонових визначили сім «злочинних авторитетів», які очолювали угруповання, що контролюють Владивостокські бізнеси. Цю сімку Ларіонови вирішили «прибрати», а бізнеси забрати собі.
Першим в списку стояв бандит з кримінальним псевдо Чехов. Двоє ліквідаторів бригади Ларіонових організували засідку на трасі за містом і розстріляли з автоматів машину Чехова. Водій, що вискочив з машини, був убитий пострілом в голову, а пораненого «авторитета» відвезли в сопки, облили бензином і спалили.
Іншому «засудженому» кинули в спальню вибуховий пристрій великої потужності. Об’єкт тер-акту вижив, але обрушився під’їзд житлового будинку, загинули чотири випадкові людини.
У 1993 році всередині угруповання Ларіонових виник конфлікт. Один з її лідерів, Вадим Голдберг (чи Гольдберг) та його подільники викрали А. Ларіонова, вивезли його в ліс та вбили, завдавши кілька десятків ударів ножами. Довідавшись про смерть брата, С. Ларіонов сховався. Під кінець року всі члени банди, в тому числі С. Ларіонов і Голдберг, були затримані карним розшуком. На одному з перших допитів С. Ларіонов заявив, що поки говорити нічого не буде, але все розповість на суді: і про «Систему СБ», і про кураторів із спецслужб. Щоб цього не відбулося, Ларіонова вбили.
Перебував він у Владивостокському СИЗО №1, в одиночній камері, що посилено охоронялася . По дорозі на черговий допит назустріч Ларіонову в коридор вивели Євгенія Демьяненко, що провів за ґратами 19 років. Проходячи поруч, Демьяненко вихопив «заточку» і вбив Ларіонова одним ударом.
Помста Ларіонову на цьому не закінчилася. В 1999 році невідомі підірвали квартиру Ларіонова, де знаходилася його дружина, яка не постраждала. Через деякий час найманий вбивця розстріляв адвоката Ларіонова Надію Саміхову. Владивостоком поповзли чутки, що «спецслужби прибирають свідків». Дійсно, прокуратура підозріло довго тягла із судом. Слідство тривало кілька років, обвинувальний висновок був винесений тільки 14 січня 2000 року. Кримінальна справа по угрупованню Ларіонових нараховувала 108 томів. Але на лаві підсудних опинилися всего дев’ять чоловік. Троє вийшли прямо з залу суду, тому що їм зарахували час, проведений під слідством. Інші одержали від 8-и до 15-и років позбавлення волі (зокрема, 15 років одержав Голдберг).
Є підстави припускати, що на ФСБ працювала бригада відомого самарського кримінального «авторитета» Олександра Литвинки (кримінальне псевдо Ніссан). Литвинка жив в Україні. На початку 80-х років приїхав у Самару і незабаром за серію розбійних нападів був засуджений до сімох років. З колонії вийшов «авторитетом», псевдо Ніссан одержав за любов до японських автомобілів. Заручившись підтримкою самарских «авторитетів», таких, як Дмитро Рузляєв (Діма Великий) і Михайло Безфамільний (Біс), Литвинка створив свою «бригаду», кістяк якої склали колишні спортсмени-каратисти, що строго дотримувалися «сухого закону» і беззаперечно підкорялися наказу.
Незабаром Литвинка починає брати участь у війні за контроль над Волзьким автозаводом (ВАЗом). На початку 1996 року в пансіонаті «Дубки» проходить зустріч представників двох самарських злочинних угруповань. Після того як переговори вдало завершилися, четверо невідомих розстріляли тих, що зібралися з «калашніков». Чотири кримінальних «авторитети» й один «злодій в законі» були вбиті. В одному з нападників впізнали Литвинку, якого незабаром заарештували. Через місяць Литвинка з в’язниці був звільнений, обвинувачень пред’явлено йому не було.