З цієї хвилини в кримінальному середовищі Самари вже не сумнівалися в тім, що Литвинка працює на спецслужби. На одній із «злодійських» сходок Литвинку оголосили поза законом. Щоб не бути вбитим, Литвинка виїхав із Самарської області і з’являвся там рідко, в основному для того, щоб зробити чергове замовлене вбивство «авторитета». Напевне, саме він вбив у Самарі в 1998 році Дмитра Рузляева, а в 1999 — «авторитета» Костянтина Беркута.
Вдень 23 вересня 2000 року Олександр Литвинка був вбитий у Москві в районі будинку № 27 по вулиці Крилатські пагорби. Стріляли чотири чоловіки. На місці вбивства співробітниками міліції були виявлені кинуті два пістолети «Макарова» із глушителями, пістолет-кулемет «Кедр» і пістолет «Іж-Байкал». Там же був знайдений пістолет «Макарова», що належав убитому. Злочинці зникли з місця події на білому автомобілі ВАЗ-2107. Хто саме прибрав Литвинку — співробітники ФСБ чи самарські «авторитети», — залишається тільки здогадуватися.
Відома «курганська» бригада Олександра Солоніка (Сашка Македонського), що складалася в основному з колишніх і діючих співробітників російських спецслужб і підрозділів, також курирувалася спецслужбами, зокрема, СБП і ФСБ. «Курганське» угруповання з’явилося в Москві на початку 90-х і було взяте під контроль лідером «орєховського» угруповання Сергієм Тимофєєвим (Сільвестром). Тимофєєв був агентом МБ-ФСК і тісно спілкувався з колишнім офіцером 5-го Управління КДБ СРСР Майоровим, що пізніше очолив одну з охоронних структур у Токо-Банку. Майоров регулярно відвідував начальника Оперативного управління (ОУ) АТЦ ФСБ генерал-лейтенанта Івана Кузьмича Миронова, що був секретарем партійної організації 5-го Управління КДБ СРСР, до чиїх безпосередніх обов’язків тепер входив розшук терористів.
У середині 90-х всередині «орехівського» угруповання намітилися великі зміни: у Тимофєєва з’явився суперник — Сергій Буторін (Ося). У вересні 1994 року Тимофєєв був підірваний у своєму «Мерседесі». Один за одним зникли вірні Тимофєєву люди. Буторін створив власне угруповання, до котрого ввійшли люди з «орехівської», «курганської» і «медведковскої» ОПГ. Серед «чистильників» знаходилися бійці спецназів ГРУ, МВС, ВДВ. В оточенні Буторіна з’явилися діючі співробітники силових відомств, у тому числі один підполковник з контррозвідки (він був обвинувачений потім у ряді тяжких злочинів, але пізніше обвинувачення були зняті).
До кінця 1994 року у «курганцев» чітко позначилися лідери — Колигов, Нелюбін та Ігнатов. Слава про «чистильників кургану» розносилася по всій Росії. Одним з найвідоміших найманих вбивць став Олександр Солонік. Однак найбільш активним і небезпечним вбивцею у «курганській» ОПГ був Конахович.
Жорстокою була війна «курганців» проти «бауманської» ОПГ. Зі слів одного з агентів, що працювали в «курганців», під час цієї війни загинуло кілька десятків членів «бауманської» бригади, причому людей, як правило, викрадали, найжорстокішим образом катували (виколювали очі, палили вогнем) і тільки потім вбивали. «Бауманських» «курганці» охрестили «звіриною бригадою». За їхніми словами, там було багато дагестанців. Війна йшла, зокрема, за контроль над однією з фірм, що продають американські автомашини. Хитрість полягала в тому, що в автопокришках цих машин з Колумбії переправляли наркотики.
Розробкою «курганців» займався 12-й відділ МУРу. Оперативну справу вів Олег Плохіх. Два члени «курганської» ОПГ були нарешті затримані і посаджені в СИЗО «Матроська тиша». Один з них в розмові з адвокатом сказав, що якщо до нього застосують психотропні засоби, він може «розколотися» і все розповісти, а розповідей буде на десяток великих замовлених справ, включаючи вбивство Ліст’єва. Арештований просив перевести його в Лефортово й обіцяв почати співробітничати зі слідством, якщо йому дадуть визначені гарантії безпеки, тому що на рахунку «курганських» була безліч вбивств, у тому числі і так званих злодіїв у законі, за що за неписаними правилами російської в’язниці призначалася смерть.
МУР вже почав готувати переведення обох арештованих, але не встиг. Відбувся витік інформації, і «курганців» в одну ніч убили, хоча вони й сиділи в різних камерах. А їхні показання допомогли б розкрити не одне гучне замовлене убивство.
Солонік виявився більш щасливим. Після затримання він був поміщений у спеціальний корпус в’язниці «Матроська тиша», відкіля йому була організована втеча в Грецію.
До розгрому «курганців» безпосереднє відношення міг мати лідер «коптевської» ОПГ Василь Наумов (Наум), що перебував в агентурному апараті МВС РФ. У свій час «курганці» ввійшли в довіру до «коптевської» ОПГ і, виявивши практично всі прибуткові точки суперників, стали прибирати їхніх лідерів. Зрозумівши, хто саме їх прибирає, Наумов здав «курганців» 12-му відділу МУРу. Тоді в конфлікт втрутилася ФСБ, не зацікавлена в розгромі «курганського» угруповання, що вона курирувала, а головне — тому що побоювалася витоку інформації і скандалу. У ФСБ швидко визначили, що інформація про «курганських» надходить у МУР через Наумова, що тісно спілкується з членами «курганського» угруповання. Ця інформація була передана «курганцям».