27 січня 1997 року Наумов у супроводі бійців міліцейського спецназу «Сатурн», що його охороняли, під’їхав на зустріч з оперативним співробітником МУРу, у якого він був на зв’язку, до будинку ГУВД на Петровке, 38. По мобільному телефону він викликав до себе оперуповноваженого і став чекати в машині. В цей момент до машини Наумова позаду під’їхали «Жигулі», і люди, що знаходилися в них, розстріляли Наумова. Так «курганці» дали зрозуміти, що в курсі співробітництва Наумова з МУРом.
Робота агента МВС Наумова не змогла б привести до розгрому «курганської» бригади, якби не дві додаткових обставини. Першою було зняття Коржакова з посади керівника СБП і наступна ліквідація цієї структури. Без підтримки Коржакова «курганці» стали вразливі. Другою — «проплачене» у центральний апарат МВС замовлення на знищення «курганської» групи. Замовлення було «проплачене» «бауманськими» бандитами, що традиційно мали в керівництві МВС гарні зв’язки і після відставки Коржакова змогли поставити в міністерстві питання про усунення «курганців».
Крім МУРу за «курганцями» полював ще і Буторін, що дав команду на їхній відстріл. Усі сплановані угрупованням Буторіна вбивства проводилися на рівні професійної спецслужби, включаючи буквально щохвилинний звіт учасників операції. Передбачалося зібрати кістяк «курганських» бойовиків (Колигов, Нелюбін, Ігнатов і Солонік) у Греції і вбити всіх разом.
Операція Буторіна по усуненню групи Солоніка проводилася під контролем ФСБ і ГРУ. Напевно, саме тому відбувся витік інформації, і два тижні цілодобового спостереження за грецькою віллою Солоніка були витрачені даремно. Колигов, Нелюбін і Ігнатов у Солоніка не з’явилися. Тоді двоє вірних Буторіну людей — Сашко Солдат і Сєрьожа — одержали команду прибрати одного Солоніка. 2 лютого 1997 року Солдатов і Сєрьожа під’їхали до будинку Солоніка, з яким були знайомі, викликали його і поїхали вбік Афін. По дорозі Солдат, що сидів позаду, накинув Солоніку на шию зашморг і задушив його.
До Греції тим часом вилетіли співробітники московського РУОПа, що одержали від Буторіна інформацію, що Солонік живе в пригороді Афін у містечку Варибоби. Рухаючись за переданою Буторіним схемою, руопівці 3 лютого 1997 року знайшли труп Солоніка. Прилетіли б вони на добу раніше — могли б застати його в живих. Але ті, хто складав графік операції, знали, хто, куди і коли повинен був прилетіти.
Тому РУОП і спізнився, що не повинен був застати живого Солоніка.
Загалом, це офіційна версія. А що відбулося насправді ми ніколи не довідаємося. Чотири аудіокасети із записом своїх спогадів Солонік залишив у номерному сейфі в банку на Кіпрі. У січні 1997 року, за кілька днів до «загибелі», він подзвонив своєму адвокату Валерію Каришеву і попросив його у випадку смерті плівки видати. 2 лютого Солонік дійсно «пішов з життя», чомусь прихопивши із собою гроші з рахунку. З кримінальної справи Солоніка кудись ділися його відбитки пальців. Як крізь землю провалилася подруга, що знаходилася з ним у Варибоби .
З гідною адвоката оперативністю Каришев в тому ж році видав записи Солоніка. І було очевидно, що книга, де розказано багато чого, але без прізвищ, своєрідна страховка Солоніка: не шукайте, інакше назву прізвища. До речі, Буторін, оголошений у федеральний розшук «за здійснення особливо тяжких злочинів», теж не знайдений. Говорять, він став великим комерсантом.
Ще одна позаштатна спецгрупа — організація полковника ГРУ Валерія Радчикова, керівника Російського фонду інвалідів війни в Афганістані (РФИВА) — була створена в 1991 році по лінії ГРУ. З тих, хто мав відношення до фонду, 37 чоловік були вбиті і 62 поранені.
У 1994 році в під’їзді свого будинку був підірваний перший керівник фонду Михайло Лиходій. У жовтні 1995 року чудом вижив сам Радчиков. Він одержав шість куль, був важко поранений, але зумів на машині втекти від убивць. А от його юрисконсульт і довірена особа Дмитро Матешев в тій перестрілці був убитий.
10 листопада 1996 року 14 чоловік були розірвані на шматки і 26 покалічені під час вибуху на Котляковському цвинтарі. Серед загиблих була вдова Лиходія Олена Краснолуцька, що займала посаду фінансового директора РФИВА, а також друг і спадкоємець Лиходія Сергій Трахіров. В організації вибуху був обвинувачений Радчиков. 3 вересня 1998 року, коли Радчиков уже сидів у в’язниці, був застрелений його інший помічник — генеральний директор нового афганського фонду Валерій Вуколов.