8 вересня тіло Фелікса Львова знайшли на 107-м кілометрі Волоколамського шосе з п’ятьма вогнепальними пораненнями, на купі сміття, у п’ятьох метрах від асфальтованої площадки для відпочинку. У кишенях убитого були знайдені 205 тисяч карбованців, візитна картка члена ради директорів «Альфа-банку» і посвідчення співробітника МЗС із фотографією Львова і вигаданим прізвищем (до МИДу Львов відношення не мало).
Бойовиків «узбецької четвірки» піймали випадково. Лідер угруповання, на прізвисько Ферганець, попався з фальшивими документами, коли перетинав таджицько-киргизький кордон. По картотеці було встановлено, що Ферганець знаходиться в розшуку по підозрі в убивстві Маневича. На допиті Ферганець повідомив, де в Киргизії ховалися інші члени групи. У середині липня 1998 року спільники Ферганця були арештовані. У Москву арештованих перевозили з особливими запобіжними заходами. Місцезнаходження їх під арештом нікому не повідомлялося.
Правда, в убивстві Маневича прокуратура Санкт-Петербурга підозрювала ще одне петербурзьке угруповання, теж спецназівське. Очолювали її колишній прапорщик 40-річний Володимир Борисов (Прапорщик) і колишній капітан-танкіст Юрій Бірюченко (Бірюк). На угруповання співробітникам карного розшуку удалося вийти наприкінці літа 1998 року. 21 серпня в двох районах Санкт-Петербурга – Центральному і Червоногвардійському – практично одночасно були зроблені замахи на двох бригадирів «акуловського» злочинного угруповання, також колишніх офіцерів армійського спецназу, Раззувайло та Лося. Першого смертельно ранив з пістолета в під’їзді будинку на Лиговськом проспекті бойовик, загримований під бомжа професійними гримерами на Ленфільмі. Другого намагалися підірвати в автомобілі БМВ на Свердловській набережній Неви, але бомба виявилася недостатньо потужною, Лось вижив і розповів сищикам, хто міг стояти за обома злочинами.
Борисов і Бірюченко організували також вбивство в Пскові в 1998 році ще одного бригадира «акуловської» угруповання – Изморосина. Справу про убивство двох «авторитетів» і замаху на третього об’єднали в одне виробництво. Для її розслідування створили оперативно-слідчу групу, яку очолив старший слідчий прокуратури Вадим Поздняк.
Членами бригади Юрія Бірюченка в основному були колишні спецназівці. Тренування по стрільбі вони проводили в тирі Петербурзького гарнізону, а техніці зовнішнього спостереження і прослуховування телефонних переговорів навчалися, як пізніше встановило слідство, в кадрових співробітників ГРУ і петербурзького УФСБ. Кожен боєць Бірюченка був екіпірований по останньому слову техніки: машина, пейджер, радіотелефон, спеціальні технічні засоби. Квартири і машини бойовиків оформлялися на підставних осіб, бойовики мали по кілька комплектів документів, носили вигадані імена і користалися системою цифрових кодів для спілкування один з одним.
Незабаром після невдалого замаху на Лося оперативники затримали Борисова, його найближчого помічника Сергія Кустова (тренера по східним єдиноборствам) і декількох рядових бойовиків, що числилися менеджерами в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Петровський автоцентр». Бірюченка і членів його команди ловили по всій Росії – в Пскові, Вологді, Ростові, селах Новгородської області. Сам Бірюченко довгий час ховався в Празі, де він нарешті був арештований за допомогою Інтерполу і етапований в Санкт-Петербург.
У більшості доведених епізодів убивства відбувалися в під’їздах будинків, причому наймані убивці використовували саму різну зброю – від пістолетів ТТ і снайперських гвинтівок СВД до саморобних вибухових пристроїв на основі пластиту. «Зарплата» найманого вбивці в звичайний час складала 200–500 доларів на місяць, а за кожне виконане завдання виплачувалася премія в розмірі двох тисяч доларів.
Слідство звинуватило Борисова, Бірюченка й Кустова в чотирьох замовних убивствах, бандитизмі, вимаганні й інших тяжких злочинах. Учасників угруповання підозрювали практично у всіх голосних убивствах, зроблених на території Санкт-Петербурга і Північного Заходу, починаючи з осені 1997 року. Зокрема, перевірялася їхня можлива причетність до смерті Маневича і до замаху на заступника начальника РУБОПа Миколи Аулова, але довести їхню провину не вдалося.
Деякі оперативники, що працювали по цій справі, дотепер упевнені, що їм удалося знайти лише верхівку айсбергу. Зокрема, керівник оперативно-слідчої групи Вадим Поздняк заявив, що «якби нас звільнили від інших поточних справ, ми б напевно підняли ще не один десяток епізодів злочинної діяльності цієї банди».