Абсолютно усім стало зрозумілим, що спецоперація по звільненню Глака не проводилася, що його просто відпустили викрадачі, які вирішили його не вбивати. Після випадку з Бабицьким ФСБ перестала конспіруватися, тому що увірувала в абсолютну безкарність. Випадок із Глаком був настільки ж очевидним. Весь світ зрозумів, що Глака викрала ФСБ. «Тому і вся історія з захопленням і звільненням Глака така дивна», — заявив Зданович на одній із прес-конференцій. З ним важко не погодитися. Коли та сама структура краде і звільняє, це дійсно виглядає дивно.
На цьому тлі майже природною й законною виглядає історія про викрадення співробітниками ГРУ колишнього голови парламенту Чечні Руслана Аліхаджиєва. Будучи відомим польовим командиром у першу чеченську війну, він не брав участь у бойових діях 1999—2000 років. У середині травня 2000 року Аліхаджиєва затримали у власному будинку в Шалі. За словами місцевих жителів, затримання здійснили співробітники ГРУ генштабу, які доставили колишнього спікера в Аргун, де його сліди обриваються.
Після 15 травня Аліхаджиєва не бачив навіть його адвокат Абдулла Хамзаєв. Він розповідав, що неодноразово звертався в різні інстанції з метою з’ясувати долю свого підзахисного, але зустрітися з ним так і не вдалося. З прокуратури Чеченської республіки прийшла інформація, що за фактом зникнення Аліхаджиєва порушена кримінальна справа за ст. 126 КК РФ (викрадення людини). Але кримінальної справи щодо Аліхаджиєва прокуратура не збуджувала і, отже, не санкціонувала його затримання. У МВС про долю Аліхаджиєва нічого не знали. 8 червня 2000 року Хамзаєв одержав довідку з ФСБ про те, що Аліхаджиєв у СИЗО ФСБ Лефортово не утримується. З генпрокуратури Хамзаєв відповіді на свій запит не отримав. Нарешті, 3 вересня 2000 року радіостанція «Ехо Москви» повідомила, що Аліхаджаєв помер від інфаркту в Лефортово і що родина Аліхаджиєва вже отримала офіційне повідомлення про його смерть.
Викрадення чеченців у Чечні федеральними силовими відомствами задля покарання, викупу чи вбивства — майже службовий обов’язок. Міліція Жовтневого тимчасового відділу внутрішніх справ Грозного на чолі з полковником Суховим і майором В. В. Івановським підозрювалася журналістами і громадськими діячами у викраденні й вбивстві приблизно 120 жителів Грозного й інших районів Чечні. Припускали, що трупи скидалися в підвал будинку, який знаходився на территорії Жовтневого тимчасового відділу внутрішніх справ (ВОВД), а ця територія охоронялася. Пізніше міліціонери будинок підірвали, щоб приховати сліди злочинів.
Організація «зачищень» задля викрадення чеченців і одержання викупу за звільнення затриманих стали повсякденним явищем, буднями війни війни. Відомі випадки продажу російськими офіцерами в рабство чеченським бандитам російських солдатів (повідомляють дезертири).
Війна в Чечні знецінила людське життя. Звірячі вбивства і торгівля рабами-заручниками стали нормою. Через війну проходять десятки тисяч молодих людей. Вони не зможуть повернутися в цивільне життя.
Чечня — це кузня ФСБ. У ній виховуються майбутні кадри російських спецслужб і позаштатних бригад найманих убивць. Чим довше йтиме ця війна, тим незворотнішими будуть її наслідки. Найстрашніший з них — ненависть: чеченців — до росіян, росіян — до чеченців. Цей конфлікт штучно створений російськими силовими відомствами, головним чином — Федеральною службою безпеки Росії.
Розділ 11
Реформувати чи розпустити ФСБ?
Всё путем!
Молодіжне гасло, придумане “піарівцями” Путіна
Зря на нас клевещете, умники речистые.
Все путем у нечисти, и даже совесть чистая.
Володимир Висоцький
Заради об’єктивності вкажемо, що спроби реформувати ФСБ починалися одиничними представниками цієї системи, але до успіху не привели. Боротьба окремих офіцерів ФСБ за чистоту рядів органів завжди завершувалася нищівною поразкою. Історія цієї боротьби доводить, що реформувати ФСБ неможливо і дана державна структура повинна бути знищена. У підтвердження цього можна привести один документ, адресований президенту РФ Єльцину задовго до вибухів будинків у Росії, – 5травня 1997 року. Оскільки документ публікується без відома автора, ми не вважаємо себе в праві називати його ім’я:
“Про протиправну діяльність ряду посадових осіб ФСБ РФ
Шановний Борисе Миколайовичу! Обставини змушують звернутися особисто до Вас у зв’язку з тим, що директор Федеральної служби безпеки генерал-полковник Ковальов Н.Д. і інші керівники ФСБ РФ не приймають заходів з проблем державної безпеки Росії, піднятим мною в рапортах і заявах, що я направляв їм починаючи з 1996 р.