– До дідька патріотизм, – спокійно відповів Форелл. – Ви думаєте, я віддам хоч дві хмарки атомного сяйва за майбутнє Другої Імперії? Чи ризикну бодай однією торговою місією, щоб полегшити її шлях? Але невже ви вважаєте, що вторгнення Імперії допоможе моєму чи вашому бізнесу? Якщо Імперія переможе, сюди злетяться цілі зграї гайвороння, що жадатимуть скористатися плодами перемоги.
– І цими плодами будемо ми, – сухо додав четвертий.
Раптом заговорив другий чоловік, посунувшись на стільці так, що той аж рипнув під його вагою:
– Але до чого ці розмови? Імперія не може перемогти, чи не так? Є гарантія Селдона, що ми зрештою створимо Другу Імперію. Це лише інша криза. До цього їх було вже три.
– Так, інша криза! – розмірковував Форелл. – Але що стосується перших двох, був Сальвор Гардін, який вів нас; у третій – Гобер Меллоу. А тепер кого ми маємо?
Він похмуро глянув на інших і продовжив:
– Закони психоісторії Селдона, на які так зручно покладатися, ймовірно, мають одну важливу змінну величину – певну ініціативу з боку самого народу Фундації. Його закони допомагають тим, хто допомагає собі сам.
– Є й інше прислів’я, – сказав третій. – Час створює людину.
– Не можна покладатися лише на це, – пробурчав Форелл. – Отже, я вважаю, що треба діяти так. Якщо це четверта криза, то Селдон її передбачив. Якщо він її передбачив, то її можна подолати, а отже, має бути спосіб, як це зробити.
– Зараз Імперія сильніша за нас. І завжди такою була, але це перший раз, коли ми зіткнулися з небезпекою її прямого нападу, і тому її сила стає ще загрозливішою. Якщо її можна перемогти, то як і у попередніх кризах, це має бути інакший метод, аніж просте застосування сили. Ми мусимо виявити ахіллесову п’яту нашого ворога і завдати йому удару саме туди.
– І що ж це за ахіллесова п’ята? – спитав четвертий. – Ви прагнете висунути якусь теорію?
– Ні. Я ось до чого веду. Наші великі лідери в минулому завжди бачили слабкі місця ворогів і цілилися саме туди. Але зараз…
У його голосі прозвучала безпорадність, і якусь мить ніхто не наважувався докинути свій коментар.
Потім четвертий сказав:
– Нам потрібні шпигуни.
Форелл повернувся до нього.
– Слушно! Я не знаю, коли нападе Імперія. У нас може бути час.
– Гобер Меллоу сам літав до імперських володінь, – натякнув другий чоловік.
Але Форелл похитав головою.
– Насправді не зовсім так. Всі ми вже не юні і занепали на силах через цю бюрократію та адміністративні справи. Нам потрібна молодь.
– Незалежні торгівці? – спитав четвертий.
Форелл кивнув і прошепотів:
– Якщо ми ще маємо час…
3. «Мертва рука»
Коли увійшов помічник, Бел Ріос покинув роздратовано міряти кроками кімнату і з надією глянув на нього:
– Є щось про «Зірочку»?
– Жодної звістки. Розвідувальна група обнишпорила весь космос, але прилади нічого не виявили. Командир Юм повідомив, що флот готовий негайно напасти й помститися за них.
Генерал похитав головою.
– Ні, не за патрульний корабель. Ще рано. Скажіть йому подвоїти… Зачекайте! Я напишу повідомлення. Зашифруєте і надішлете прихованим каналом.
Говорячи це, він черкнув текст на папірці і вручив офіцерові.
– Сивеннець ще не прибув?
– Ще ні.
– Добре, простежте, щоб його привели сюди, щойно він з’явиться.
Помічник рішуче віддав честь і пішов. Ріос знову почав кружляти кімнатою.
Коли двері відчинилися вдруге, на порозі стояв Дуцем Барр. Крокуючи за помічником, він повільно зайшов до яскравої кімнати, стелю якої прикрашала голографічна модель Галактики, у центрі якої стояв Бел Ріос у польовій формі.
– Добрий день, патрицію! – Генерал ногою посунув стілець і жестом наказав помічнику йти, додавши: – Ці двері мають залишатися зачиненими, доки я їх сам не відчиню.
Він стояв перед сивеннцем, розставивши ноги і заклавши руки за спину, і балансував, повільно розгойдуючись на п’ятах.
А потім раптово додав:
– Патрицію, ви вірний підданий Імператора?
Барр, який досі байдуже мовчав, насупився й ухильно відповів:
– У мене немає жодних підстав любити імперську владу.
– Але ж це зовсім не означає, що ви стали б зрадником.
– Це так. Але не бути зрадником ще не означає мати намір стати активним помічником.
– Зазвичай це саме так. Але якщо ви відмовитеся допомогти нам у цій справі, – неквапливо сказав Ріос, – це буде вважатися зрадою і ставлення до вас буде відповідне.
Барр спохмурнів.
– Залиште ці словесні кийки для своїх підлеглих. Мені буде достатньо простої фрази про ваші бажання й потреби.
Ріос сів, схрестивши ноги.