— У скількох світах жили косміки?
— Легенди кажуть про п’ятдесят — підозріло кругле число. Найпевніше, їх було набагато менше.
— І ви не знаєте місця розташування жодного з п’ятдесяти?
— Що ж, зараз я думаю…
— Що ви думаєте?
— Оскільки первісна історія — моє хобі, як і в доктора Пелората, я час від часу продивляюся старі документи, шукаючи якихось посилань на давніші часи, чогось, окрім легенд. Торік я натрапив на записи старого корабля, майже не придатні до розшифрування. Їх було датовано дуже давніми часами, коли наш світ ще не знали як Компореллон. Там було згадано назву «Світ Бейлі», що, як мені здається, може бути давнішою формою «Світу Бенбаллі» з наших легенд.
— Ви опублікували їх? — захоплено спитав Пелорат.
— Ні. Як каже стара приказка: не хочу пірнати, доки не певен, що в басейні є вода. Розумієте, у записах ідеться про те, що капітан корабля відвідав світ косміків і привіз із собою жінку-космікиню.
— Але ви казали, що косміки не приймали гостей.
— Саме так, і тому я не публікував цей матеріал. Ця історія звучить малоймовірно. Деякі непевні розповіді можна витлумачити як посилання на косміків та їхній конфлікт із поселенцями — нашими ж пращурами. Такі розповіді трапляються не лише на Компореллоні, а й у багатьох світах, є також багато різновидів, проте в одному всі вони збігаються. Дві групи, косміки та поселенці, не змішувалися. Між ними не було соціальних контактів, тим паче сексуальних, та все ж, вочевидь, капітана-поселенця і жінку-космікиню утримував разом любовний зв’язок. Це настільки малоймовірно, що я не бачу шансу поставитися до цієї історії як до чогось серйознішого за історико-романтичний твір.
— І це все? — Тревіз здавався розчарованим.
— Ні, депутате, є ще дещо. Я натрапив на деякі цифри в журналі корабля, які можуть — або не можуть — бути координатами. Якби вони ними були — а я повторю, оскільки мене змушує честь скептика, що можуть і не бути, — тоді документальні докази підвели б мене до висновку, що це просторові координати трьох світів косміків. Одним із них міг би бути той світ косміків, де приземлився капітан і звідки забрав своє кохання.
— Хіба не може виявитися, що, навіть якщо історія вигадана, координати справжні? — спитав Тревіз.
— Може, — погодився Деніадор. — Я дам вам ці цифри, і ви вільні ними скористатися, але можете нікуди не потрапити. Та все ж мені спало на думку дещо цікаве. — Його обличчям майнула швидка усмішка.
— Гм?
— Що як одні із цих координат указують на Землю?
2
Виразно помаранчеве сонце Компореллона здавалося більшим за сонце Термінуса, але висіло низько в небі та мало гріло. Вітер, на щастя, несильний, торкнувся щоки Тревіза крижаними пальцями.
Він здригнувся в пальті з електропідігрівом, отриманому від Мітци Лізалор, яка зараз стояла поруч. Сказав:
— Колись мусить потеплішати, Мітцо.
Та швидко зиркнула на сонце. Міністерка стояла в порожнечі космопорту, не виказуючи ознак дискомфорту, — висока, тілиста, у легшому за Тревізове пальто і якщо й не зовсім не чутлива до холоду, то принаймні презирлива до нього.
— У нас прекрасне літо, — сказала жінка. — Недовге, але наші харчові культури до нього пристосовані. Ми ретельно обираємо сорти, які б швидко росли під сонцем і не піддавалися легко морозу. Наші домашні тварини мають щільне хутро, і всі визнають, що компореллонська вовна — найкраща в Галактиці. Також на орбіті над Компореллоном у нас є фермерські поселення, які вирощують тропічні фрукти. Ми, власне, експортуємо консервовані ананаси з першокласним ароматом. Більшості, хто знає нас як холодний світ, це не відомо.
— Дякую, що прийшла проводити нас, Мітцо, й за готовність посприяти нам у цій місії. Однак заради свого спокою мушу спитати, чи не буде в тебе через це серйозних проблем.
— Ні! — Вона гордо хитнула головою. — Ніяких проблем. Хоча б тому, що мені не ставитимуть запитань. Я відповідаю за транспортну систему, і це означає, що тільки я встановлюю правила для цього та інших космопортів, для пропускних станцій, для кораблів, які прилітають та відлітають. Прем’єр-міністр покладається на мене в цьому й тільки радий не знати подробиць. Та навіть якби хтось спитав, мені достатньо було б сказати правду. Уряд схвалить те, що я не повернула корабель Фундації. І люди б теж схвалили, якби їм можна було це повідомляти. А сама Фундація не знатиме.
— Уряд хотів би отримати корабель Фундації, але пристане на твоє рішення віддати корабель нам?
— Ти порядна людина, Тревізе, — усміхнулась Лізалор. — Ти вперто боровся за свій корабель, а тепер, коли маєш його, завдаєш собі клопоту непокоїтися через моє благополуччя. — Вона нерішуче потягнулася до нього, ніби не втримавшись перед спокусою якось виказати ласку, а тоді з очевидними труднощами обірвала поривання. Знову грубо мовила: — Навіть якщо вони поставлять моє рішення під сумнів, мені достатньо буде сказати, що ти шукав і досі шукаєш Найстаріший, і вони скажуть, що я добре вчинила, якомога швидше позбувшись тебе, корабля та всього з вами пов’язаного. І проведуть обряди покаяння, адже тобі взагалі не можна було дозволяти тут сідати, хоча ми ніяк не могли здогадатися про твою мету.
— Ти справді боїшся накликати нещастя на себе і світ через мою присутність?
— Справді, — незворушно відповіла Лізалор. Тоді пом’якшала: — Ти вже приніс нещастя мені, бо після знайомства з тобою компореллонські чоловіки здаватимуться ще безживнішими. Мені лишиться невгамовна спрага. Той, хто карає, уже про це подбав.
Тревіз повагався, тоді мовив:
— Не хочу тебе в чомусь переконувати, але й не хочу, щоб ти краялася даремними побоюваннями. Ти мусиш знати, що те, що я нібито приношу тобі нещастя, — просто забобони.
— Припускаю, це тобі сказав скептик.
— Я знаю це й без нього.
Лізалор витерла обличчя, бо на виразних бровах уже збирався тонкий шар паморозі, та мовила:
— Я знаю, дехто вважає це забобонами. Але те, що Найстаріший приносить нещастя, — факт. Цьому було багато підтверджень, і мудрі аргументи скептиків не можуть скасувати правду. — Раптом вона виставила перед собою долоню. — До побачення, Ґолане. Сідай на корабель і приєднуйся до своїх супутників, перш ніж твоє м’яке термінуське тіло замерзне під нашим холодним, але доброзичливим вітром.
— Бувай, Мітцо. Сподіваюсь побачитися, коли повернуся.
— Так, ти пообіцяв повернутися, і я намагалася тобі повірити. Навіть сказала собі, що вийду й зустріну тебе на твоєму кораблі в космосі, щоб це нещастя пало тільки на мене, а не на мій світ, але ти не повернешся.
— Чому ж! Повернуся! Я не покину тебе так легко, знаючи, яке задоволення ти можеш подарувати. — І тієї миті Тревіз був твердо переконаний, що каже це щиро.
— Не сумніваюся в твоїх романтичних пориваннях, мій любий фундаторе, але ті, хто ризикує вирушити на пошуки Найстарішого, ніколи нізвідки не повернуться. Я знаю це серцем.
Тревіз намагався не стукотіти зубами. Це було від холоду, і йому не хотілося, щоб Лізалор думала, ніби від страху. Він сказав:
— Це також забобони.
— І все ж, — мовила вона, — це також і правда.
3
Було приємно повернутися в кабіну пілота «Далекої зірки». Хай тут було тісно. Хай це була бульбашка ув’язнення в нескінченному космосі. Та все ж знайома, дружня й тепла.
— Рада, що ви нарешті на борту, — сказала Блісс. — Я вже замислилася, скільки ви лишатиметесь із міністеркою.
— Недовго, — мовив Тревіз. — Там було холодно.
— Мені здалося, що ви розглядали можливість лишитися з нею та припинити пошуки Землі. Я не люблю зондувати ваш мозок навіть поверхово, але непокоїлася за вас, і ця спокуса, від якої ви страждали, немовби вистрибнула на мене.
— Не помиляєтеся. Принаймні на мить я відчув спокусу. Міністерка — дивовижна жінка, і я ніколи не зустрічав такої. Ви посилили мій опір, Блісс?