— Втрата особистої свободи не мала б значення для собак, але точно мала б для людей, — заперечив Тревіз. — А що якби припинили існувати всі люди, скрізь, не лише в одному світі чи в кількох? Що як Галаксія лишилася б узагалі без людей? Чи був би в ній досі провідний розум? Чи змогли б усі інші форми життя та нежива матерія скластися в спільний розум для цієї мети?
Блісс завагалася.
— Такого ще ніколи не ставалося, — мовила вона. — І дуже малоймовірно, що колись станеться в майбутньому.
— Але хіба вам не очевидно, що людська свідомість якісно вирізняється з-поміж усіх решти, і якби вона зникла, загальна сума всіх інших свідомостей не змогла б її замінити? То хіба це не правда, що люди — особливі, і так до них і треба ставитися? Їх не варто змішувати навіть між собою, не кажучи вже про не-людей.
— Однак ви вирішили на користь Галаксії.
— Бо є важливіший аргумент, якого я не можу збагнути.
— Можливо, цим важливішим аргументом стало мимобіжне видіння наслідків неврівноважених екологій? Можливо, ви усвідомили, що кожен світ у Галактиці перебуває на вістрі ножа, обабіч якого вирує нестабільність, і що тільки Галаксія здатна попередити такі катастрофи, як-от у цьому світі, не кажучи вже про постійні міжлюдські кризи — війни та недолугість панівних еліт?
— Ні. Я не думав про неврівноважену екологію, коли ухвалював рішення.
— Як ви можете бути в цьому впевнені?
— Я можу не розуміти, що саме передбачаю, але якщо після цього прозвучить якесь припущення, я впізнаю, якщо передбачив саме це. Як-от мені здається, що я передбачав небезпечних тварин у цьому світі.
— Що ж, — розважливо мовила Блісс, — ми могли б загинути через цих небезпечних тварин, якби не поєднання наших сил — вашого передбачення та мого менталізму. Тож будьмо друзями.
— Як забажаєте, — кивнув Тревіз.
У його голосі звучала прохолода, від якої Блісс звела брови, але цієї миті увірвався Пелорат, киваючи головою так, наче готовий був із нею розпрощатися.
— Гадаю, ми знайшли, — повідомив він.
5
Тревіз загалом не вірив у легкі перемоги, однак вірити в щось попри здоровий глузд було цілком у людській природі. Він відчув, як напружилися м’язи у грудях та горлі, але зумів вимовити:
— Координати Землі? Їх ви знайшли, Янове?
Пелорат на мить задивився на Тревіза, заскочений зненацька.
— Ох, ні, — помітно збентежено мовив він. — Не зовсім. Насправді зовсім не це, Ґолане. Я просто дещо знайшов у руїнах. Мабуть, це не дуже важливо.
Тревіз повільно видихнув.
— Нічого, Янове. Кожна знахідка важлива. Що саме ви зайшли сказати?
— Ну, просто майже нічого не збереглося, ви ж розумієте. Двадцять тисяч років бур і вітру багато не залишать. Ба більше, рослинне життя має здатність до руйнування, а тваринне… Але не зважайте. Річ у тім, що «майже нічого» — не те саме, що й «нічого». Серед руїн, напевно, була громадська будівля, бо там я бачив повалений камінь, або ж шматок бетону, із вирізьбленими написами. Ви розумієте, старий друже, там майже нічого не можна було розібрати, але я зробив фотографії однією з камер, які є в нас на борту, зі вбудованими комп’ютерними доповненнями — мені так і не випало нагоди попросити дозволу її взяти, Ґолане, але це було важливо, і…
— Кажіть далі! — нетерпляче відмахнувся рукою Тревіз.
— Я зміг розібрати деякі написи, дуже давні. Навіть за допомогою комп’ютера і з моїм непоганим умінням читати давню мову неможливо було багато зрозуміти, тільки одну коротку фразу. Літери були більші й трохи чіткіші за решту. Можливо, їх вирізьбили глибше, бо вони позначали сам світ. Фраза каже «Планета Аврора», тож, гадаю, цей світ, у якому ми сіли, називається чи називався Авророю.
— У нього мусила бути якась назва, — сказав Тревіз.
— Так, але назви дуже рідко дають просто так. Я щойно ретельно пошукав у своїй бібліотеці, і там є дві легенди — так трапилося, що з двох далеких один від одного світів, тож можна обґрунтовано припустити, що вони мають незалежне походження, як раптом хтось спитає. Але це неважливо. «Аврора» — назва, якою позначають світанок. Ми можемо припустити, що Аврора могла справді означати світанок у якійсь догалактичній мові. Буває, що якесь слово, що означає світанок чи початок дня, нерідко використовують для назв космічних станцій чи інших будівель, перших поміж свого роду. Якщо ім’я цього світу — Світанок, байдуже якою мовою, він теж може бути першим.
— Ви готові припустити, що ця планета — Земля, і що Аврора — її альтернативна назва, бо означає світанок життя та людства?
— Настільки далеко я не заходив, Ґолане.
— І справді, тут немає ні радіоактивної поверхні, ні величезного супутника, ні газового гіганта з величезними кільцями, — з гіркотою зазначив Тревіз.
— Саме так. Але, здається, Деніадор на Компореллоні вважав, що це один зі світів, у яких колись мешкала перша хвиля поселенців — косміків. Якщо це так, то назва «Аврора» могла вказувати на те, що це була одна з тих перших заселених планет. Цієї миті ми можемо перебувати в найстарішому з людських світів Галактики, окрім самої Землі. Хіба це не захопливо?
— У будь-якому разі цікаво, Янове, але чи не забагато висновків із самої лише назви «Аврора»?
— Це ще не все, — збуджено мовив Пелорат. — Наскільки я зміг перевірити у своїх записах, нині в Галактиці немає світу, який називався б Авророю, і певен, ваш комп’ютер це підтвердить. Як я казав, є безліч світів та інших об’єктів, які по-всякому називались би Світанком, але в жодному не використовують саме слово «Аврора».
— А хіба мають? Якщо це догалактичне слово, воно навряд чи було загальновживаним.
— Але імена лишаються, навіть якщо втрачають зміст. Якби це був перший населений світ, про нього б чули; деякий час він навіть міг бути панівним у Галактиці. Авжеж, постали б інші світи, що називалися б Новою Авророю, або Малою Авророю, або якось так. А тоді інші…
— Можливо, це не був перший населений світ, — урвав його Тревіз. — Можливо, він ніколи не був важливим.
— Я гадаю, була вагоміша причина, старий друже.
— І яка ж, Янове?
— Якщо першу хвилю поселення витіснила друга хвиля, до якої зараз належать усі світи Галактики, як казав Деніадор, тоді цілком імовірно, що між двома хвилями був період ворожості. Поселенці другої хвилі, хвилі світів сучасності, не використовували б імена, що належали будь-яким світам першої. Отже, із того факту, що «Авророю» більше не називали жодну планету, ми можемо виснувати, що дві хвилі поселенців справді були, і що це — світ першої хвилі.
— Янове, я починаю розуміти, як ви, міфологи, працюєте, — усміхнувся Тревіз. — Ви зводите прекрасну надбудову, але вона, імовірно, спирається на повітря. Легенди кажуть нам, що поселенців першої хвилі супроводжували численні роботи, і що саме вони призвели до їхньої загибелі. Що ж, якби ми змогли знайти в цьому світі робота, я залюбки погодився б із вашим припущенням про першу хвилю, але після двадцяти тисяч років ми не можемо очіку…
Пелорат, чиї губи весь цей час ворушилися, спромігся віднайти голос:
— Але, Ґолане, хіба я не казав? Ні, звісно ні. Я такий збуджений, що не здатен адекватно розставляти пріоритети. Там був робот.
6
Тревіз потер чоло, неначе йому боліла голова, й перепитав:
— Робот? Там був робот?
— Так, — рішуче закивав Пелорат.
— Звідки ви знаєте?
— Це ж був робот. Як я міг не зрозуміти, коли його побачив?
— Ви раніше бачили робота?
— Ні, але це був металевий об’єкт, схожий на людину. Голова, руки, ноги, тулуб. Звісно, я кажу «металевий», але він наскрізь проіржавів, і гадаю, коли я підійшов до нього, вібрація від моєї ходи ще більше його пошкодила, тож коли я спробував його торкнутися…