— Нащо вам було його торкатися?
— Що ж, гадаю, я не до кінця вірив очам. Це була мимовільна реакція. Щойно я його торкнувся, він розпався. Але…
— Так?
— Перш ніж це сталося, здавалось, його очі дуже тьмяно засвітилися, і він видав такий звук, ніби намагався щось вимовити.
— Хочете сказати, він досі функціонував?
— Майже ні, Ґолане. Потім він розпався.
Тревіз обернувся до Блісс:
— Ви все це підтверджуєте?
— Це був робот, і ми його бачили, — мовила та.
— І він досі функціонував?
— Коли він розсипався, — безвиразно мовила Блісс, — я вловила ледь помітні сліди нейронної активності.
— Як у нього могла бути нейронна активність? У робота немає органічного мозку, утвореного з клітин.
— Гадаю, у нього є комп’ютеризований аналог, і я б це вловила.
— Ви вловили роботичний, а не людський розум?
Блісс стиснула губи:
— Він був надто слабкий, щоб зрозуміти щось, окрім того, що він був.
Тревіз глянув на Блісс, потім на Пелората, і з досадою мовив:
— Це все змінює.
Частина IV
Солярія
Розділ десятий
Роботи
1
За вечерею Тревіз, здавалося, поринув у роздуми, а Блісс зосередилася на їжі. Пелорат — єдиний, хто, здавалось, жадав говорити, — зазначив, що якщо вони перебували на Аврорі й це був перший заселений світ, то й Земля мала розташовуватися більш-менш неподалік.
— Можливо, варто продивитися найближчі сусідні зірки, — запропонував він. — Їх максимум кілька сотень.
Тревіз пробурмотів, що пошуки навмання — це вже крайній захід, і що він хотів здобути якомога більше інформації про Землю, перш ніж пробувати до неї наближатися, навіть якщо знайде.
Більше він нічого не сказав, і Пелорат, очевидно присаджений, також замовк.
Після їжі, адже Тревіз досі не виявляв ініціативи, Пелорат наважився спитати:
— Ми затримаємося тут, Ґолане?
— На ніч точно. Мені треба ще трохи подумати.
— Це безпечно?
— Якщо не нагодиться нічого гіршого за собак, ми тут, на кораблі, цілком у безпеці.
— Як швидко він зможе злетіти, якщо нагодиться щось гірше за собак?
— Комп’ютер готовий до аварійного запуску. Гадаю, ми зможемо злетіти за дві чи три хвилини. І він доволі оперативно повідомить, якщо станеться щось неочікуване, тож пропоную нам усім трохи поспати. Завтра вранці я вирішу, що робити далі.
Легко казати, думав Тревіз, зрозумівши, що задивляється в темряву. Частково вдягнений, він зіщулився на підлозі кімнати з комп’ютером. Це відчувалося доволі незручно, але Тревіз був упевнений, що його ліжко зараз так само не сприятиме сну, а тут він принаймні зможе одразу діяти, якщо комп’ютер оголосить тривогу.
Тоді він почув кроки й автоматично всівся, вдарившись головою об край столу — не так сильно, щоб завдати їй шкоди, але достатньо, щоб скривитися й потерти місце удару.
— Янове? — глухо спитав зі сльозами в очах.
— Ні. Це Блісс.
Тревіз потягнувся однією рукою до краю столу, щоб установити бодай частковий зв’язок із комп’ютером, і м’яке світло виявило Блісс у легкому рожевому халаті.
— Що таке? — спитав він.
— Я зазирала до вашої спальні, і вас там не було. Але вашу нейронну активність неможливо не помітити, і я рушила за нею. Ви точно не спали, тож я зайшла.
— Так, але чого ви хотіли?
Блісс усілася біля стіни, підтягнувши до себе коліна і спершись на них підборіддям:
— Не переймайтеся. Я не зазіхаю на рештки вашої цноти.
— Навіть і не подумав би, — саркастично озвався Тревіз. — Чому ви не спите? Вам це треба більше, ніж нам.
— Повірте, — тихо й зворушливо мовила вона, — цей випадок із собаками дуже мене знесилив.
— Вірю.
— Але мені треба було поговорити з вами, доки Пелорат спить.
— Про що?
— Коли він розповів про робота, ви сказали, що це все змінює. Що ви мали на увазі?
— А ви хіба не бачите? У нас є три набори координат, три Заборонені світи. Я хочу відвідати всі три, щоб дізнатися якомога більше про Землю, перш ніж намагатись її дістатися. — Тревіз нахилився трохи ближче, щоб мати змогу далі говорити тихо, потім рвучко відсторонився. — Слухайте, я не хочу, щоб Янов прийшов сюди нас шукати. Я не знаю, що він подумає.
— Це навряд чи. Він спить, і я йому трохи в цьому допомогла. Якщо він заворушиться, я знатиму. Продовжуйте. Ви хочете відвідати всі три. Що зміниться?
— Я не планував без потреби гаяти час на будь-який із них. Якщо цей світ, Аврора, двадцять тисяч років не населений людьми, то навряд чи тут збереглася якась цінна інформація. Я не хочу витрачати тижні чи місяці, даремно розриваючи поверхню планети, відбиваючись від собак, котів, биків, чи що ще могло стати диким і небезпечним, просто сподіваючись знайти уривок інформації посеред пилу, іржі та гниття. Можливо, в одному чи в обох інших Заборонених світах знайдуться люди та неушкоджені бібліотеки. Тож я збирався одразу покинути цей світ. Якби я це зробив, ми були б зараз у космосі й спокійно спали б собі в абсолютній безпеці.
— Але?
— Але якщо в цьому світі досі функціонують роботи, імовірно, що в них виявиться важлива інформація, якою ми зможемо скористатися. З ними буде безпечніше мати справу, ніж із людьми, бо з того, що я чув, вони мусять підкорятися наказам і не можуть скривдити людину.
— Тож ви змінили плани, і тепер проведете в цьому світі деякий час, шукаючи роботів.
— Я не хочу, Блісс. Мені здається, що роботам не витримати двадцяти тисяч років без технічного обслуговування. Однак, оскільки ви бачили робота, у якому досі лишалася крихта активності, вочевидь, я не можу покладатися на свої загальні уявлення про них. Я не маю квапитися через незнання. Роботи можуть бути витривалішими, ніж я гадаю, або ж до певної міри здатними самостійно себе обслуговувати.
— Послухайте мене, Тревізе, і прошу, нехай це лишиться в таємниці.
— У таємниці? — здивовано підвищив голос Тревіз. — Від кого?
— Ш-ш-ш! Від Пела, звісно. Слухайте, вам не треба змінювати плани. Ви від початку мали рацію. У цьому світі немає функціональних роботів. Я нічого не відчуваю.
— Ви відчули цього одного, і його цілком…
— Не відчула. Він не працював, давно не працював.
— Ви сказали…
— Я знаю, що я сказала. Пелові здалося, нібито він побачив порух і почув звук. Пел — романтик. Він усе робоче життя збирав дані, однак у науковому світі важко вибитися в люди. Йому глибоко кортіло б зробити власне важливе відкриття. Його знахідка, це слово «Аврора», була автентична й ощасливила його більше, ніж ви можете уявити. Він відчайдушно хотів знайти ще щось.
— Хочете сказати, він так хотів зробити відкриття, що переконав себе, ніби натрапив на функціонального робота, хоча це не так?
— Він натрапив на грудку іржі, в якої було не більше свідомості, ніж у каменя, на якому вона лежала.
— Але ви підтвердили його розповідь.
— Я не могла змусити себе позбавити його відкриття. Він для мене дуже багато значить.
Тревіз цілу хвилину дивився на неї, тоді спитав:
— Ви могли б пояснити, чому він так багато для вас значить? Я хочу знати. Справді хочу. Він мав би здаватися вам чоловіком майже поважного віку, у якому немає ні дрібки романтики. Він ізолят, а ви зневажаєте ізолятів. Ви молода і вродлива, а поміж інших частин Геї точно є якісь із тілами енергійних та вродливих юнаків. Із ними ви можете мати фізичні стосунки, що відгукуватимуться по всій Геї та заноситимуть вас на вершини екстазу. То що ви знаходите у Янові?
— Хіба ви його не любите? — похмуро спитала Блісс.