— Гадаю, цей робот — няня чи доглядач, — сказав Тревіз. — Мабуть, солярієць не може дбати про іншого солярійця, навіть родитель про дитину.
— І, гадаю, дитина — гермафродит.
— Має ним бути.
Досі повністю зосереджена на дитині, Блісс повільно до неї наближалася, наполовину піднявши руки долонями до себе, неначе підкреслювала, що не має наміру нападати на маленьку істоту. Дитина замовкла, спостерігаючи за наближенням і міцніше притискаючись до робота.
— Нумо, дитино-тепло, дитино-тихо, тепло, затишно, безпечно, дитино — безпечно, безпечно. — Блісс зупинилась і, не озираючись, негучно попросила: — Пеле, поговори до неї її мовою. Скажи, що ми роботи, які прийшли про неї подбати через вимкнене живлення.
— Роботи! — шоковано мовив Пелорат.
— Ми маємо представитися роботами. Дитя не боїться роботів. І ніколи не бачило людей, мабуть, не може їх навіть уявити.
— Не знаю, чи зможу відшукати потрібний вислів. Я не знаю давнього відповідника слову «робот».
— Тоді кажи «робот», Пеле. Якщо це не подіє, кажи «залізна істота». Кажи що можеш.
Повільно, слово за словом, Пелорат заговорив давньою мовою. Сильно насупившись, дитина дивилася на нього, ніби намагаючись зрозуміти.
— Можете заразом спитати, як звідси вийти, — запропонував Тревіз.
— Ні, — сказала Блісс. — Не зараз. Спершу довіра, потім інформація.
Дитина, що тепер дивилася на Пелората, повільно відпустила робота й заговорила високим мелодійним голосом.
— Вона говорить надто швидко для мене, — тривожно мовив Пелорат.
— Попроси повторити повільніше, — підказала Блісс. — Я всіляко намагаюся заспокоїти її і позбавити страхів.
Знову вислухавши дитину, Пелорат повідомив:
— Здається, дитя питає, чому Джембі зупинився. Джембі — це, напевно, робот.
— Перевір і переконайся, Пеле.
Пелорат заговорив, послухав і підтвердив:
— Так, Джембі — це робот. Сама дитина називає себе Феллом.
— Добре! — Блісс сяйливо й радісно всміхнулась дитині, вказала на неї й мовила: — Феллом. Хороші Феллом. Хоробрі Феллом. — Вона поклала долоню собі на груди: — Блісс.
Дитина всміхнулася. З усмішкою вона здавалася дуже гарною.
— Блісс, — сказала, трохи недосконало свистячи на літері «с».
— Блісс, — мовив Тревіз, — якщо ви зможете увімкнути робота, Джембі, той зможе сказати нам те, що ми хочемо знати. Пелорат поговорить із ним, як говорив із дитиною.
— Ні, — заперечила дівчина. — Це буде зле. Головним обов’язком робота є захист дитини. Якщо його ввімкнути, він збагне нашу присутність, присутність дивних людських істот, і може одразу ж на нас напасти. Тут не має бути жодних дивних людських істот. Якщо після цього я змушена буду його вимкнути, він не дасть нам інформації, а дитина, побачивши друге вимкнення єдиного відомого їй родителя… Що ж, я цього просто не робитиму.
— Але нам казали, що роботи не здатні зашкодити людям, — стиха зауважив Пелорат.
— Це так, але ми не знаємо, яких саме роботів розробили ці солярійці. І навіть якщо цей робот не здатен завдати шкоди, йому доведеться вибирати між дитиною, або найближчим уявленням про дитину, яке йому доступне, і трьома об’єктами, у яких він може навіть не розпізнати людей, а просто сприйняти за непроханих гостей. Звісно, він обере дитину й нападе на нас. — Блісс знову обернулася до дитини. — Феллом. Блісс. — Тоді вказала: — Пел, Трев.
— Пел. Трев, — слухняно вторувала дитина.
Блісс підійшла ближче, повільно простягаючи до дитини руки. Та спостерігала за дівчиною, тоді відступила на крок.
— Спокій, Феллом, — казала Блісс. — Добре, Феллом. Доторк, Феллом. Приємно, Феллом. — Дитина відступила ще, і Блісс зітхнула: — Добре, Феллом.
Вона торкнулась оголеної руки Феллом, бо дитина, як і її родитель, була вдягнена в саму лише довгу й відкриту спереду вдяганку та пов’язку на стегнах під нею. Доторк був ніжним. Блісс забрала руку, почекала й знову торкнулася, м’яко погладжуючи.
Очі дитини заплющилися під сильним заспокійливим впливом свідомості Блісс.
Руки Блісс повільно і ніжно, ледве торкаючись, піднялися до плечей дитини, шиї, вух, тоді під довге брунатне волосся до точки просто над вухом. Відтак дівчина опустила руки й повідомила:
— Частки-перетворювачі ще маленькі. Кістки черепа досі не розвинулися. Там лише тонкий шар шкіри, який зрештою розшириться й огородиться кісткою, коли частки повністю виростуть. Це означає, що наразі дитя не зможе керувати володіннями й навіть увімкнути власного робота. Пеле, спитай, скільки їм років.
Пелорат передав запитання.
— Чотирнадцять, якщо правильно розумію.
— Більше схоже на одинадцять, — докинув Тревіз.
— Довжина років у цьому світі може точно не відповідати стандартним галактичним. Крім того, косміки мусять мати подовжену тривалість життя, і якщо солярійці у цьому подібні до інших косміків, вони також можуть мати подовжений період розвитку. Ми все ж таки не можемо орієнтуватися на роки.
— Годі антропології, — нетерпляче прицмокнув язиком Тревіз. — Нам треба дістатись поверхні, а оскільки це дитина, ми, найімовірніше, гаємо час. Вона може не знати шляху на поверхню. Могла навіть ніколи там не бувати.
— Пеле! — мовила Блісс.
Пелорат розумів, що вона має на увазі, й після цього мав із Феллом найдовшу розмову. Тоді сказав:
— Дитина знає, що таке сонце. Каже, що бачила його. Здається, вона бачила дерева. За реакцією не схоже, що вона точно розуміє значення слова… Принаймні того слова, яке я вжив…
— Так, Янове, — поквапив Тревіз, — переходьте до суті.
— Я сказав Феллом, що якщо проведуть нас на поверхню, тоді ми зможемо увімкнути робота. Власне, я сказав, що ми його ввімкнемо. Гадаєте, це можливо?
— Про це потурбуємося пізніше. Дитя сказало, що проведе нас?
— Так. Бачте, я думав, що така обіцянка його мотивуватиме. Гадаю, ми ризикуємо його розчарувати…
— Ну то починаймо. Усе це лише теорії, якщо нас упіймають під землею.
Пелорат щось сказав дитині, яка рушила, а тоді зупинилася й озирнулася на Блісс.
Блісс простягнула долоню, й вони удвох пішли, тримаючись за руки.
— Я — новий робот, — легко всміхнулась дівчина.
— Здається, дитя від цього доволі щасливе, — констатував Тревіз.
Феллом підстрибом ішли поруч, і на коротку мить Тревіз замислився, чи тішиться дитина просто тому, що Блісс доклала до цього зусиль, або ще й через збудження від відвідин поверхні і трьох нових роботів, або ж через радість від думки про повернення прийомного родителя Джембі. Не те щоб це мало значення, поки дитина їх вела.
Здавалось, дитя простувало вперед без вагань. Воно без затримки повертало на роздоріжжі. Справді знало, куди йде, або ж це лише через дитячу байдужість? Можливо, воно просто гралося в якусь свою безкінечну гру?
Але, помічаючи, що дорогою докладає трохи більше зусиль, Тревіз розумів, що рухається вгору, а дитина, яка підстрибом крокувала вперед із відчуттям власної важливості, показувала перед собою і щось торохтіла.
Тревіз зиркнув на Пелората, який прочистив горло:
— Здається, вони кажуть «двері».
— Сподіваюся, вам правильно здається.
Дитина вирвалася від Блісс і тепер бігла. Вказала на частину підлоги, що здавалася темнішою за сусідні. Ступила на неї, кілька разів підстрибнувши, а тоді з очевидним збентеженням на обличчі обернулася й пронизливо защебетала.
— Мені доведеться дати живлення, — скривилася Блісс. — Це мене втомлює.
Обличчя її трохи розчервонілося, а світло потьмянішало, але просто перед Феллом, які втішено й дзвінко засміялися, прочинилися двері.
Дитина вибігла у двері, й двоє чоловіків пішли за нею. Блісс вийшла останньою й озирнулася, якраз коли світло всередині згасло, а двері зачинилися. Тоді зупинилася віддихатися, дуже втомлена на вигляд.