— Що ж, — мовив Пелорат, — ми вибралися. Де корабель?
Вони всі стояли, залиті рівним сутінковим світлом.
— Мені здається, він був у тому напрямку, — пробурмотів Тревіз.
— Мені теж так здається, — сказала Блісс. — Ходімо, — і вона простягнула долоню Феллом.
Навколо була тиша, окрім звуків вітру, шурхотіння й перегуків тварин. Раз вони проминули нерухомого робота біля підніжжя дерева, з предметом незрозумілого призначення в руках.
Пелорат зробив до нього крок, очевидно зацікавившись, але Тревіз присадив його:
— Це не наша справа, Янове. Йдемо далі.
Вони проминули ще одного поваленого робота віддалік.
— Гадаю, роботи розсипані на кілька кілометрів в усіх напрямках, — сказав Тревіз. А тоді переможно додав: — О, а ось і корабель.
Вони прискорили ходу, тоді рвучко зупинилися. Феллом збуджено вискотнули.
На землі біля корабля розташувалося щось на кшталт примітивного літального апарата, з доволі допотопним на вигляд і до того ж явно нетривким гвинтом. Поруч з апаратом, між маленьким гуртом чужинців та кораблем, стояли чотири людські постаті.
— Запізно, — мовив Тревіз. — Ми змарнували надто багато часу. Що тепер?
— Четверо солярійців? — зачудувався Пелорат. — Не може бути. Вони навряд чи б так фізично контактували. Можливо, це голозображення?
— Вони повністю матеріальні, — мовила Блісс. — Я в цьому впевнена. Але вони й не солярійці. Їхній розум ні з чим не сплутати. Це роботи.
5
— Що ж, — утомлено озвався Тревіз, — тоді вперед! — Він спокійно рушив далі до корабля, й інші пішли за ним.
— Що ви збираєтеся зробити? — доволі глухо спитав Пелорат.
— Якщо це роботи, вони мають слухатися наказів.
Роботи чекали на них, і Тревіз, примружившись, розглядав їх, поки вони наближалися.
Так, це точно були роботи. Їхні обличчя, нібито зроблені з обтягнутої шкірою плоті, були химерно безвиразними. Вдягнуті роботи були в уніформи, що затуляли всю до останнього сантиметра шкіру, окрім обличчя. Навіть долоні були вкриті тонкими непрозорими рукавичками.
Тревіз зробив недбалий жест рукою, який міг означати тільки грубу вимогу відступити.
Роботи не поворухнулися.
Тревіз тихо мовив до Пелората:
— Скажіть це словами, Янове. Твердо.
Пелорат прочистив горло й заговорив незвичним для себе баритоном, так само як і Тревіз жестами вказуючи роботам відступити. На це один із роботів, можливо, на дрібку вищий за інших, щось відповів холодним та пронизливим голосом.
Пелорат обернувся до Тревіза:
— Здається, він сказав, що ми чужинці.
— Скажіть йому, що ми люди, і нам треба підкорятися.
Тут робот заговорив химерною, але зрозумілою галактичною:
— Я зрозумів вас, чужосвітцю. Я говорю галактичною. Ми — роботи-хранителі.
— Тоді ви почули, що ми люди, тож мусите нам підкорятися.
— Ми запрограмовані підкорятися тільки владикам, чужосвітцю. Ви не владики й не солярійці. Владика Бандер не відповіли під час миті контакту, і ми прийшли дослідити це зблизька. Такий наш обов’язок. Ми знайшли зореліт несолярійського виробництва, кілька чужосвітців та всіх роботів Бандер вимкненими. Де владика Бандер?
Тревіз похитав головою та повільно й чітко промовив:
— Ми нічого про це не знаємо. Комп’ютер на нашому кораблі працює не дуже добре. Ми опинилися біля цієї дивної планети мимохіть. Сіли на неї, щоб дізнатися, де ми. Побачили, що всі роботи вимкнені. Ми не знаємо, що могло статися.
— Це неправдоподібне свідчення. Якщо всі роботи у володіннях вимкнені і все живлення зникло, владика Бандер мають бути мертві. Нелогічно припускати, що вони випадково померли, щойно ви прибули. Мусить бути якийсь причиново-наслідковий зв’язок.
З невизначеною метою, але намагаючись внести плутанину та показати своє чужосвітське нерозуміння й, відповідно, невинуватість, Тревіз мовив:
— Але живлення не зникло. Ви та інші працюєте.
— Ми — роботи-хранителі. Ми не належимо жодному владиці. Ми належимо всьому світу. Владики не контролюють нас — ми працюємо на ядерній енергії. Я знову питаю: де владика Бандер?
Тревіз роззирнувся довкола. Пелорат здавався стривоженим; Блісс стиснула губи, але зберігала спокій. Феллом тремтіли, але Блісс торкнулася плеча дитини; та дещо напружилася, а обличчя зробилося безвиразним. (Блісс що, приспала її?)
— Ще раз і востаннє, — спитав робот, — де владика Бандер?
— Не знаю, — похмуро відповів Тревіз.
Робот кивнув, і двоє його супутників швидко пішли геть. Робот сказав:
— Мої товариші-роботи обшукають маєток. Тим часом вас затримають для допиту. Передайте мені предмети, які ви носите по боках.
Тревіз зробив крок назад:
— Вони нешкідливі.
— Більше не рухайтесь. Я не питаю про їхню природу, шкідливі вони чи ні. Я прошу віддати їх.
— Ні.
Робот зробив швидкий крок уперед, і його рука майнула надто жваво, щоб Тревіз устиг збагнути, що відбувається. Долоня робота опинилась у нього на плечі, стиснула хватку й штовхнула униз. Тревіз упав на коліна.
— Предмети, — мовив робот і простягнув іншу руку.
— Ні, — задихаючись, вичавив Тревіз.
Блісс кинулася вперед, вихопила бластер із кобури, перш ніж Тревіз, затиснений у хватці робота, міг якось їй завадити, та простягнула його роботу:
— Ось, хранителю, і якщо дасте мені ще мить… ось інший. А тепер відпустіть мого супутника.
Тримаючи зброю, робот відступив, і Тревіз повільно звівся на ноги, щосили розтираючи плече й кривлячись від болю.
(Феллом тихо захлипали, і Пелорат підняв дитя на руки, щоб відволікти, та міцно тримав).
— Чому ви йому опираєтесь? — розлючено прошепотіла Тревізу Блісс. — Він може вбити вас двома пальцями.
— Чому ви з ним не розберетесь? — простогнав крізь зуби Тревіз.
— Я намагаюся. На це потрібен час. Його розум щільний, ретельно запрограмований і не лишає лазівки. Я мушу його вивчити. Виграйте час.
— Не вивчайте його розум, просто знищте його, — майже безгучно промовив Тревіз.
Блісс зиркнула на робота. Той уважно вивчав зброю, поки інший, який лишився, стежив за чужинцями. Жодного, здавалося, не цікавило перешіптування Тревіза та Блісс.
— Ні. Ніякого знищення. Ми вбили одного собаку й поранили іншого в першому світі. І ви знаєте, що відбулось у цьому. (Ще один позирк на роботів-хранителів). Гея не нищить життя чи розум безглуздо. Мені потрібен час, щоб розібратися мирно. — Блісс відступила й незмигно втупилась у робота.
— Це зброя, — сказав той.
— Ні, — заперечив Тревіз.
— Так, — мовила Блісс, — але вона більше не має користі. Вона розряджена.
— Справді? Навіщо вам при собі розряджена зброя? Можливо, вона не розряджена. — Робот випростав один із предметів у кулаці та акуратно поклав на нього великий палець. — Чи в такий спосіб вона вмикається?
— Так, якби ви стиснули міцніше, він би увімкнувся, якби був заряджений, однак це не так.
— Це точно? — Робот навів зброю на Тревіза. — Ви досі стверджуєте, що, якщо я його увімкну, він не спрацює?
— Не спрацює, — запевнила Блісс.
Тревіз застиг на місці, не здатний говорити. Він перевіряв бластер після того, як Бандер його розрядили, й той був повністю неробочий, але робот тримав нейронний батіг. Його Тревіз не перевіряв.
Якщо у батозі був хоча б невеликий залишок енергії, цього вистачить, щоб викликати біль у нервах, і порівняно з тим, що відчує Тревіз, хватка роботової руки здаватиметься лагідним поплескуванням.
У військовій академії Тревіза навмисне піддавали легкому удару нейронного батога, як і всіх кадетів. Просто щоб вони знали, як це. Тревіз не відчував потреби знати більше.
Робот увімкнув батіг, і на мить Тревіз болісно напружився — а тоді повільно розслабився. Батіг теж був повністю розряджений.