Робот подивився на Тревіза, а тоді відвів зброю убік.
— Як саме вони розрядилися? — вимогливо спитав він. — Якщо від них немає користі, чому ви маєте їх при собі?
— Я звик до ваги, — сказав Тревіз, — і ношу їх навіть розрядженими.
— Це безглуздя. Ви затримані. Вас утримуватимуть для подальшого допиту і, якщо так вирішать владики, після цього вимкнуть. Як відчинити цей корабель? Ми маємо його обшукати.
— Це вам нічим не допоможе. Ви його не зрозумієте.
— Якщо я ні, то зрозуміють владики.
— Вони теж не зрозуміють.
— Тоді ви поясните так, щоб вони зрозуміли.
— Не буду.
— Тоді вас вимкнуть.
— Моє вимкнення не надасть вам пояснень, і, я гадаю, мене вимкнуть, навіть якщо я поясню.
— Продовжуйте, — пробурмотіла Блісс. — Я починаю розплутувати механізми його мозку.
Робот не звернув уваги на Блісс. (Тревіз подумав, чи не вона про це подбала, і шалено сподівався, що так і було). Уважно зосередившись на Тревізі, сказав:
— Якщо ви нам перешкоджатимете, ми вимкнемо вас частково. Ми пошкодимо вас, і тоді ви скажете нам те, що ми хочемо знати.
— Чекайте, — зненацька напівздушено вигукнув Пелорат, — ви цього не зробите. Хранителю, ви цього не зробите.
— У мене детальні вказівки, — спокійно відповів робот. — Я можу це зробити. Звісно, я спричиню рівно стільки шкоди, скільки необхідно для отримання інформації.
— Але ви не можете. Аж ніяк. Я чужосвітець, і двоє моїх супутників теж. Але ця дитина, — і Пелорат глянув на Феллом, яких досі тримав у руках, — солярієць. Вона скаже вам, що робити, і ви змушені будете підкоритися.
Феллом дивилися на Пелората розплющеними, але порожніми очима. Блісс рвучко хитнула головою, але Пелорат дивився на неї без натяку на розуміння.
Погляд робота ненадовго зупинився на Феллом:
— Дитина неважлива. У неї немає часток-перетворювачів.
— У неї немає повністю розвинених часток-перетворювачів, — повідомив, тяжко дихаючи, Пелорат, — але з часом вони з’являться. Це дитина-солярієць.
— Це дитина, але без повністю розвинених часток-перетворювачів вона не солярієць. Я не змушений виконувати її накази чи оберігати її.
— Але це нащадок владики Бандер.
— Справді? Звідки вам це відомо?
— Я-я-яка ще дитина може бути в цих володіннях? — Пелорат затинався, як це бувало з ним у надмірному запалі.
— Звідки ви знаєте, що їх тут не десяток?
— Ви бачили хоч якихось інших?
— Запитання тут ставлю я.
Цієї миті робот відволікся, бо другий торкнувся його руки. Двоє роботів, яких відіслали до маєтку, швидко, хоч і дещо безладно, бігли назад.
Поки вони не повернулися, стояла тиша. Один із прибулих роботів заговорив солярійською, і всі четверо немовби втратили гнучкість. Якусь мить вони здавалися заслаблими, майже спустошеними.
— Вони знайшли Бандер, — вирвалось у Пелората, перш ніж Тревіз устиг махнути, щоб той мовчав.
Робот повільно обернувся й пробелькотів, змазуючи склади:
— В-владика Бандер мртвй. Своїм останнм зауважнням ви пказали, що знали пр це. Як це стлося?
— Звідки мені знати? — виклично мовив Тревіз.
— Ви знали, що вони мртві. Ви знали, що їх знайдуть. Звідки ви це знали, якщо ви не були там і якщо це не ви скінчили життя? — Дикція робота вже покращувалася. Він витримав шок і впорався з ним.
— Як ми могли вбити Бандер? Із частками-перетворювачами вони могли знищити нас за мить.
— Звідки ви знаєте, на що здатні чи не здатні частки-перетворювачі?
— Ви щойно їх згадували.
— Я їх лише згадував. Я не описував їхніх якостей чи можливостей.
— Це знання явилося нам уві сні.
— Це неправдоподібна відповідь.
— Припустити, що ми спричинили смерть Бандер, також неправдоподібно.
— І хай там як, — додав Пелорат, — якщо владика Бандер мертві, цими володіннями зараз керують владика Феллом. Ось і владика, і ви мусите їм підкорятися.
— Я вже пояснив, — сказав робот, — що нащадок із нерозвиненими частками-перетворювачами не є солярійцем. Він не може бути спадкоємцем, отже, сюди надішлють іншого спадкоємця належного віку, щойно ми повідомимо сумні новини.
— А що з владикою Феллом?
— Немає владики Феллом. Це всього лише дитина, а в нас надмір дітей. Її буде знищено.
— Ви не посмієте! — нестямно вигукнула Блісс. — Це ж дитина!
— Виконуватиму це не обов’язково я і рішення ухвалюватиму не обов’язково я. Це вирішить домовленість владик. Однак у часи надміру дітей я добре знаю, яким буде рішення.
— Ні. Я кажу, ні.
— Це буде безболісно. Але прибуває інший корабель. Важливо, щоб ми пішли в колишній маєток Бандер та зібрали голографічну раду, яка призначить спадкоємця й вирішить, що робити з вами. Віддайте мені дитину.
Блісс вихопила напівпритомну постать Феллом у Пелората. Міцно тримаючи й намагаючись урівноважити її в себе на плечі, мовила:
— Не чіпайте дитину.
Рука робота знову швидко вилетіла вперед, і він ступив ближче, тягнучись до Феллом. Блісс хутко відступила вбік, почавши рухатися ще задовго до робота. Однак робот продовжив рух уперед, неначе Блісс досі стояла перед ним. Скуто зігнувшись і хитнувшись на носках, мов на стрижні, він упав на обличчя. Інші три роботи стояли нерухомо, з розфокусованим поглядом.
Блісс схлипувала, частково від люті.
— Я майже дібрала належний спосіб контролю, а він не дав мені часу. У мене не було вибору, крім як ударити, і тепер всі четверо вимкнені. Ходімо на корабель, перш ніж прибуде інший. Я надто виснажена, щоб розбиратися з іншими роботами.
Частина V
Мельпоменія
Розділ тринадцятий
Відліт із Солярії
1
Відліт минув мов у тумані. Тревіз зібрав свою непотрібну зброю, відчинив шлюз, і вони ввалилися на корабель. Аж до злету депутат не помічав, що Феллом вони взяли із собою.
Вони, напевно, не встигли б, якби солярійські польоти не були настільки нехитрими порівняно з їхніми. Солярійському кораблеві, який до них наближався, потрібен був немислимий час на зниження та посадку. З іншого боку, комп’ютер «Далекої зірки» майже не потребував часу на вертикальний підйом гравітаційного корабля.
І хоча без гравітаційної взаємодії й, відповідно, інерції пасажири майже не відчули наслідків прискорення, які супроводжували такий швидкісний зліт, хоча інакше були б нестерпні, наслідки опору повітря таки далися взнаки. Зовнішня температура корпусу зростала значно швидше за зазначену в іструкціях флоту норму (і швидше, ніж міг витримати зореліт).
Злітаючи, вони бачили, як сідає другий солярійський корабель і наближаються ще кілька. Тревіз замислився, зі скількома роботами змогла б упоратися Блісс, і вирішив, що їх би здолали кількістю, якби вони лишалися на поверхні ще хоча б хвилин п’ятнадцять.
Щойно вони опинились у космосі (принаймні на достатній відстані, лише з розрідженими хмарками екзосфери довкола), Тревіз попрямував на нічний бік планети. Це було недалеко, оскільки вони злетіли з поверхні майже на заході сонця. У темряві «Далека зірка» мала б шанс вистигнути швидше, тож корабель міг продовжувати здійматися з поверхні повільною спіраллю.
Пелорат вийшов із кімнати, яку ділив із Блісс, і повідомив:
— Дитина зараз нормально спить. Ми показали їй, як користуватись туалетом, і вона без проблем зрозуміла.
— Не дивно. У них мали бути схожі вигоди в маєтку.
— Я не бачив, а я шукав, — палко мовив Пелорат. — Як на мене, ми забралися назад на корабель якраз вчасно.
— Ми всі так вважаємо. Але навіщо ми взяли на борт дитину?
— Блісс би її не відпустила, — вибачливо знизав плечима Пелорат. — Вона ніби рятувала життя замість того, яке забрала. Вона не здатна витримати…