— Гея завжди мала до вас тільки дружні почуття, Тревізе.
— Я не кажу про Гею. Я знаю, що ви частина Геї, що ви і є Гея. Та все ж у вас є і частина власної особистості, принаймні до певної міри. Я звертаюся до особистості. Звертаюся до тієї, кого звуть Блісс, окремої — наскільки це можливо — від Геї. Хіба ми не домовилися бути друзями, Блісс?
— Так, Тревізе.
— Тоді як так сталося, що ви не поспішали розбиратися з роботами на Солярії після того, як ми вийшли з маєтку й дісталися корабля? Мене принизили, мені було фізично боляче, але ви нічого не вдіяли. Навіть попри те, що будь-якої миті могли надійти ще роботи й узяти кількістю, ви нічого не вдіяли.
Серйозно на нього дивлячись, Блісс заговорила так, ніби мала намір пояснити свої дії, а не захищати їх:
— Я діяла, Тревізе. Я вивчала розум роботів-хранителів і намагалася дізнатися, як із ними впоратися.
— Я знаю, що ви це робили. Принаймні ви так казали. Я просто не бачу в цьому сенсу. Навіщо поратися з розумом, якщо ви були цілком здатні знищити їх — як зрештою і вчинили?
— Гадаєте, це легко — знищити розумну істоту?
Губи Тревіза скривилися від огиди.
— Ну ж бо, Блісс. Розумну істоту? Це був усього лише робот.
— Всього лише робот? — У її голосі забринів запал. — Так постійно кажуть. Всього лише. Всього лише! Чому б солярієць, Бандер, вагалися нас убити? Ми ж були всього лише людьми без перетворювачів. Навіщо вагатися, лишаючи Феллом напризволяще? Це всього лиш солярієць, до того ж юний представник виду. Якщо ви почнете відмахуватися за бажанням від «усього лише» будь-кого й будь-чого, ви можете знищити все, що забажаєте. Для цього завжди можна знайти категорії.
— Не доводьте цілком виправдане зауваження до крайнощів, щоб воно здавалося сміховинним. Робот був усього лише роботом. Цього ви не заперечите. Він не був людиною. Не був розумним у нашому уявленні. Це машина, що імітує видимість розуму.
— Як же вам легко розмірковувати, коли ви нічого про це не знаєте. Я Гея. Так, я і Блісс, але я Гея. Я — світ, який вважає кожен свій атом цінним та значущим, а кожне поєднання атомів — ще ціннішим і значущішим. Я/ми/Гея не будемо легковажно ламати поєднання, хоча залюбки вбудуємо його в щось іще складніше, звісно, за умови, що це не нашкодить цілому. Найвища відома нам форма поєднання створює розум, і готовність знищити розум потребує найгострішої необхідності. Майже не важливо, машинний це розум чи біохімічний. Робот-хранитель насправді був різновидом розумної істоти, яку я/ми/Гея ніколи не зустрічали. Вивчати її було дивовижно. А знищити — немислимо, окрім як критичної миті.
— На кону були три розумні життя, — стримано зауважив Тревіз, — ваше, Пелората — людини, яку ви кохаєте, і якщо ви не проти, що я згадаю, то моє.
— Чотири! Ви досі забуваєте враховувати Феллом. Вони ще не були на кону. Тож я оцінювала. Послухайте… Припустімо, ви бачите перед собою картину, видатний художній шедевр, існування якого означатиме для вас смерть. Усе, що вам треба, це довільно мазнути по картині пензлем, і її навіки буде знищено, а ви врятуєтесь. Але припустімо, що якби замість цього ви ретельно вивчили картину, додавши маленький штрих тут, цятку там, відшкрібши трохи фарби ще десь, і так далі, ви б змінили картину достатньо, щоб уникнути смерті, а вона так і лишилася б шедевром. Звісно, ці зміни можна зробити лише з болючою ретельністю. На це знадобиться час, але якби цей час був, ви б точно спробували врятувати і картину, і своє життя.
— Можливо. Але зрештою ви знищили картину остаточно. З’явився широкий мазок, який стер усі дивовижні маленькі кольорові штрихи та відтінки образів і форм. І ви зробили це одразу ж, коли під загрозою опинився цей маленький гермафродит, хоча наша й ваша власна небезпека вас не зворушила.
— Нам, чужинцям, ще досі нічого терміново не загрожувало, тоді як Феллом, як мені здалося, раптом стало загрожувати. Я мусила обирати між роботами-хранителями та Феллом, і, не маючи часу на поразку, обрала Феллом.
— То в цьому річ, Блісс? Швидке обчислення, яке зважило один розум проти іншого, швидке оцінювання складності та цінності?
— Так.
— А я скажу вам, що це все через дитину, яка перед вами стояла, — дитину, налякану смертю. Тоді ви піддалися материнському інстинкту й врятували її, хоча раніше, коли на кону були три дорослі життя, річ була лише в обчисленні.
— Частково — можливо, — трохи зашарілася Блісс, — але не в тій насмішкуватій манері, у якій ви про це говорите. За моїм вчинком стояло і раціональне мислення теж.
— Навіть не знаю. Якби за цим стояло раціональне мислення, вам могло б спасти на думку, що дитина стикається з очікуваною долею, звичною у її суспільстві. Хто знає, скільки тисяч дітей викорінили, щоб підтримувати низьку кількість населення, яку ці солярійці вважають доречною для свого світу.
— Річ не лише в цьому, Тревізе. Дитину б убили, бо вона була надто малою, щоб ставати спадкоємцем, а так трапилося, бо її родитель загинув дочасно, а це все тому, що я вбила цього родителя.
— У мить, коли треба було або вбити, або померти самим.
— Неважливо. Я вбила родителя. Я не могла стояти осторонь і дозволити, щоб дитину вбили за мій учинок. Крім того, з’явилася можливість дослідити мозок такого типу, який Гея ніколи раніше не досліджувала.
— Дитячий мозок.
— Він не лишатиметься дитячим мозком. Надалі він розвине дві частки-перетворювачі обабіч. Ці частки дають солярійцям здібності, до яких не може дорівнятися вся Гея. Мене втомлювало просто запалити кілька вогнів, просто увімкнути пристрій, щоб відчинити двері. Бандер могли підтримувати все живлення у володіннях із дуже складним устроєм, навіть більших за місто, яке ми бачили на Компореллоні. Вони здатні були робити це навіть уві сні.
— Тоді ви вважаєте дитину важливою для фундаментального вивчення мозку.
— Так, певною мірою.
— Я так не вважаю. Мені здається, що ми взяли на борт небезпеку. Велику небезпеку.
— Яку небезпеку? Дитина ідеально пристосується — з моєю допомогою. Вона дуже розумна й уже виказує ознаки прихильності до нас. Вона їстиме те саме, що їмо ми, йтиме туди, куди йдемо ми, а я/ми/Гея набудемо безцінні знання про її мозок.
— Що як вона розмножиться замолоду? Їй не потрібен партнер. Вона сама собі партнер.
— Вона ще багато років не досягне дітородного віку. Косміки жили століттями, і солярійці не мали бажання збільшувати свою чисельність. Популяції, гадаю, привито відтерміноване розмноження. Феллом ще довго не матимуть дітей.
— Звідки ви знаєте?
— Я не знаю, просто розмірковую логічно.
— А я кажу вам, що Феллом нестимуть загрозу.
— Ви цього не знаєте. І ви не міркуєте логічно.
— Я відчуваю це, Блісс, безпричинно. Просто зараз. А це ви, а не я, наполягаєте на непогрішності моєї інтуїції.
І Блісс стривожено спохмурніла.
4
Пелорат зупинився біля дверей до кабіни пілота й доволі знічено зазирнув усередину, ніби намагаючись визначити, заклопотаний Тревіз чи ні.
Тревіз тримав долоні на столі, як і завжди, коли ставав одним цілим із комп’ютером, а погляд зосередив на екрані. Тож Пелорат виснував, що Тревіз працює, і терпляче чекав, намагаючись не ворушитися й ніяк не заважати.
Нарешті Тревіз глянув на Пелората. Він не був цілком свідомим. У єдності з комп’ютером погляд Тревіза завжди здавався трохи скляним і розфокусованим, неначе він дивився, думав, жив інакше, ніж зазвичай властиво людям.
Однак він повільно кивнув Пелоратові, ніби постать того із труднощами проклала собі шлях і нарешті мляво відбилася в зорових частках мозку. Невдовзі Тревіз відняв долоні, усміхнувся й знову став собою.
— Боюся, я вам заважаю, Ґолане, — вибачився Пелорат.
— Не дуже, Янове. Я просто перевіряв, чи готові ми до стрибка. Майже готові, але думаю, я вичекаю ще кілька годин, просто на щастя.
— Хіба щастя чи випадкові чинники тут мають якесь значення?