— Як захопливо.
— Безперечно, але лише до певної міри. Координати світів косміків значно цікавіші, однак найбільше нам потрібні координати Землі. Якщо їх тут немає, вони можуть бути деінде в будівлі — або ж в іншій будівлі. Ходімо, Янове.
— Але знаєте… — почав було Пелорат.
— Ні, ні, — нетерпляче перервав його Тревіз. — Поговоримо пізніше. Нам треба дізнатися, що ще може дати нам ця будівля, якщо може хоч щось. Уже теплішає. — Він зиркнув на маленьку позначку температури на зворотному боці лівої рукавички. — Ходімо, Янове.
Вони попростували кімнатами, ступаючи якомога тихіше — не тому, що шуміли у звичному сенсі цього слова або ж їх хтось міг почути, просто трохи соромилися спричинити ще більше шкоди вібрацією. Вони піднімали пил, який невисоко злітав і швидко осідав у розрідженому повітрі, та лишали по собі сліди черевиків.
Час від часу хтось із них мовчки вказував у якийсь тьмяний куток на інші розрослі плями моху. Наявність життя, наскільки б незначне воно не було, приносило невелику втіху, полегшувало мертвотне й задушливе відчуття прогулянки в мертвому світі, а надто такому, де всі артефакти свідчили, що дуже давно він був розвиненим і живим.
А тоді Пелорат констатував:
— Гадаю, це бібліотека.
Тревіз із цікавістю роззирнувся. Тут були полиці, і придивившись уважніше, він збагнув: те, що краєм ока видалося йому оздобленням, могло бути книгофільмами. Він бережливо потягнувся до одного з них. Ті були товстими та неоковирними, а тоді Тревіз зрозумів, що це всього лише футляри. Пошарудів товстими пальцями, відкриваючи його, і побачив усередині кілька дисків. Вони теж були товсті й здавалися ламкими, хоча цього він не перевіряв.
— Неймовірно примітивно, — повідомив він.
— Їм тисячі років, — вибачливо мовив Пелорат, ніби захищаючи мельпоменійців від звинувачень у відсталих технологіях.
Тревіз вказав на корінець диска, на якому віднілися потемнілі закрути шрифту, що його використовували давні люди.
— Це назва? Що тут написано?
— Я не впевнений, друже, — вивчав корінець Пелорат. — Гадаю, одне зі слів стосується мікроскопічного життя. Напевно, це слово означає «мікроорганізм». Підозрюю, це технічні мікробіологічні терміни, які я не зрозумів би навіть галактичним стандартом.
— Можливо, — безрадісно озвався Тревіз. — І так само можливо, що нам би з них не було ніякої користі, навіть якби ми могли їх прочитати. Бактерії нас не цікавлять. Зробіть ласку, Янове, продивіться ці книжки й скажіть, чи є тут щось із цікавою назвою. Поки ви це робитимете, я огляну ці книгоскопи.
— То це вони? — здивувався Пелорат. Приземкуваті кубічні пристрої з похилим екраном і вигнутими виступами нагорі могли бути підставкою для ліктя чи місцем для встановлення електронотатника, якщо такі на Мельпоменії існували.
— Якщо це бібліотека, у них мають бути якісь аналоги книгоскопів, а це якраз схоже на них.
Тревіз дуже обережно витер пил з екрана і з полегшенням виявив, що той, із чого б не був виготовлений, не розсипався від доторку. Він легко посмикав ручки одну за одною. Нічого. Спробував інший книгоскоп, тоді ще один — так само безрезультатно.
Депутат не здивувався. Навіть якби пристрій лишався в робочому стані після двадцяти тисяч років у розрідженій атмосфері й був стійким до водяної пари, це не розв’язувало питання джерела живлення. Накопиченій енергії властиво було витікати, як би цьому не запобігали. Ще один аспект всеохопного й непереборного другого закону термодинаміки.
— Ґолане… — озвався Пелорат за спиною Тревіза.
— Так?
— У мене тут книгофільм…
— Який саме?
— Гадаю, це історія космічних польотів.
— Ідеально, але нам із нього жодної користі, якщо я не увімкну цей книгоскоп. — Він розчаровано стиснув кулаки.
— Ми могли б забрати фільм із собою на корабель.
— Я не знатиму, як пристосувати його до нашого пристрою. Він не вміститься, і я певен, що наша система сканування з ним не сумісна.
— Але, Ґолане, це справді необхідно? Якщо ми…
— Це справді необхідно, Янове. А тепер не заважайте. Я намагаюсь вирішити, що робити. Можу спробувати дати книгоскопу живлення. Цього йому може вистачити.
— Де ви візьмете живлення?
— Ну… — Тревіз видобув обидві зброї, швидко на них глянув, тоді запхнув бластер назад до кобури. Привідкрив панель на нейронному батозі й перевірив рівень заряду. Той був на максимумі.
Тревіз кинувся долілиць на підлогу, потягнувся до книгоскопа (депутат досі думав, що це був саме він) і спробував штовхнути його вперед. Той трохи піддався, і Тревіз роздивився знахідку.
Один із цих кабелів мав подавати енергію, і це точно був той, який тягнувся зі стіни. Утім депутат не помітив на ньому очевидної вилки чи з’єднання. (І як мати справу з чужопланетною й давньою культурою, де найпростіші й найочевидніші речі такі невпізнавані?)
Тревіз легко потягнув за кабель, тоді сильніше. Повернув в один бік, потім в інший. Натис на стіну поблизу кабеля й на кабель поблизу стіни. Якомога уважніше взявся за наполовину видиму задню панель книгоскопа, і ніщо з того, що він міг там зробити, також не спрацювало.
Він відштовхнувся однією рукою від підлоги, підводячись, і коли зіп’явся на ноги, кабель піднявся з ним. Яка саме із цих дій від’єднала кабель, Тревіз не мав ані найменшого поняття.
Кабель не видавався поламаним чи відірваним. Кінець його був доволі гладеньким на вигляд і лишив у місці приєднання до стіни таку саму гладеньку прогалину.
— Ґолане, — тихо озвався Пелорат, — можна мені…
Тревіз категорично від нього відмахнувся.
— Не зараз, Янове, будь ласка! — Зненацька він помітив зелений матеріал, який обліпив вигини його лівої рукавиці. Напевно, він підчепив і розтер трохи моху за книгоскопом. Рукавиця була трохи волога, але на очах у Тревіза висохла, а зелена пляма побрунатішала.
Він перемкнув увагу на кабель, уважно роздивляючись від’єднаний кінець. Там точно були два маленькі отвори. Можна було вставити дроти.
Тревіз знову всівся на підлогу та розкрив блок живлення нейронного батога. Обережно розкрутив і від’єднав один із дротів. Потім поволі й бережко вставив той в отвір, штовхаючи всередину, доки дріт не вперся. Коли ж спробував легко витягнути його знову, він не піддався, ніби затиснутий. Тревіз притлумив перше поривання знову вирвати його силою. Він розкрутив інший дріт і заштовхнув його в другий отвір. Це, імовірно, замкне електричне коло та подасть книгоскопові живлення.
— Янове, ви гралися з найрізноманітнішими книгофільмами. Погляньмо, чи зможете ви придумати, як вставити цю книгу в книгоскоп.
— Це справді необ…
— Янове, будь ласка, ви постійно намагаєтесь ставити непотрібні запитання. У нас не так багато часу. Я не хочу чекати до пізньої ночі, щоб будівля вистигла настільки, щоб ми змогли повернутися.
— Вона має вставлятися сюди, але…
— Добре. Якщо це історія космічних польотів, вона мусить починатись із Землі, оскільки саме на Землі космічні польоти й винайшли. Перевіримо, чи тепер ця штука працюватиме.
Пелорат трохи метушливо встромив книгофільм в очевидний отвір, а тоді почав вивчати позначки біля різних ручок, шукаючи підказок щодо управління.
Очікуючи, Тревіз негучно заговорив, частково щоб знизити напругу:
— Припускаю, у цьому світі тут і там теж мають бути роботи, цілком робочі на вигляд, блищати собі у майже вакуумі. Проблема в тім, що їхній запас енергії теж мусив давно вичерпатися, а навіть якщо їх знову зарядити, що з їхніми мізками? Важелі та шестерні могли зберегтися тисячоліттями, але як щодо мікроперемикачів чи субатомних штукенцій у їхніх головах? Вони мусили зруйнуватися, а навіть якщо й ні, що їм знати про Землю? Що…
— Книгоскоп працює, старий друже, — повідомив Пелорат. — Дивіться.
У тьмяному світлі екран книгоскопа замерехтів. Він був доволі блідим, але Тревіз трохи посилив живлення на батозі, і той розгорівся. Через розріджене повітря простір довкола них, що опинився за межами сонячних променів, був доволі тьмяним, тож кімната поставала бляклою й затіненою, а екран порівняно з нею здавався дуже яскравим. Час від часу його мерехтливою поверхнею пропливали тіні.