— Тепер у вас усе звучить безнадійно, — спохмурнів Пелорат.
— Не безнадійно. У цьому списку є Аврора і Солярія, а я знаю їхнє місце в космосі. Я введу координати й перевірю, чи зможу їх знайти. Якщо опинюся не там, то підлаштовуватиму координати, доки не опинюся де треба, і це повідомить мені, у яких припущеннях щодо мірил координат я помиляюся. Щойно виправлю свої припущення, зможу шукати центр сфери.
— Чи не буде важко вирішити, що саме змінювати, усіма цими можливостями?
— Що? — перепитав Тревіз, дедалі більше занурюючись. Коли Пелорат повторив запитання, сказав: — Що ж, є шанси, що координати відповідають галактичному стандартові, і зробити поправку на невідомий нульовий меридіан буде неважко. Ці системи визначення космічних локацій розробили дуже давно, і більшість астрономів упевнені, що вони передують міжзоряним подорожам. Люди де в чому дуже консервативні й майже ніколи не змінюють числові одиниці, коли звикнуть до них. Гадаю, вони навіть можуть помилково вважати їх законами природи. І це на краще, бо я щиро впевнений, що якби кожен світ мав власні одиниці вимірювання, які змінювалися б щостоліття, то наукові досягнення загальмували б і зовсім зупинилися. — Говорячи, Тревіз, очевидно, водночас працював, бо слова лунали із зупинками. Тоді пробурмотів: — А тепер помовчмо.
Після цього обличчя Тревіза спохмурніло й зосередилося, аж доки за кілька хвилин депутат не відкинувся в кріслі й повільно не видихнув. Тихо мовив:
— Одиниці збереглися. Я знайшов місце розташування Аврори, у цьому немає сумнівів. Бачите?
Пелорат задивився на зоряне поле й на яскраву зірку близько до центру:
— Ви впевнені?
— Не важливо, що думаю я. Комп’ютер упевнений. Усе ж таки ми відвідали Аврору. У нас є її характеристики — діаметр, світність, маса, температура, спектральні подробиці, не кажучи вже про розташування сусідніх зірок. Комп’ютер каже, що це Аврора.
— Тоді, гадаю, ми маємо повірити йому на слово.
— Маємо, повірте. Дозвольте я налаштую екран, і комп’ютер зможе взятися до роботи. У нього є п’ятдесят наборів координат, і він використовуватиме їх по черзі.
Говорячи, Тревіз порався над екраном. Комп’ютер регулярно працював у чотирьох вимірах часопростору, однак для людського огляду рідко була потреба в більш ніж двох. Тепер же екран нібито розклався в темний об’єм, настільки ж глибокий, наскільки високий і широкий. Тревіз майже повністю вимкнув світло в кімнаті, щоб легше було спостерігати зоряний блиск.
— Зараз почнеться, — прошепотів він.
За мить з’явилася зірка — а тоді ще, і ще одна. З доданням кожної нової екран змінювався, щоб вміщати їх усі. Скидалося, ніби космос відсувається від погляду, захоплюючи дедалі більшу панораму. Поєднати це зі зсувами вгору чи вниз, праворуч чи ліворуч…
Нарешті з’явилися п’ятдесят світлових цяток, які зависли в тривимірному просторі.
— Не відмовився б від гарного сферичного розташування, — зазначив Тревіз, — але це схоже на скелет сніжки, яку зліпили дуже спішно з надто твердого й зернистого снігу.
— Це все псує?
— Створює деякі труднощі, але, гадаю, із цим можна впоратися. Самі зірки розташовані неоднорідно, і точно так само мусять і придатні до життя планети, тож заснування нових світів мало бути нерівномірним. Комп’ютер розмістить кожну із цих цяток на теперішньому місці, зробивши поправку на їх імовірний рух за останні двадцять тисяч років — і це навіть не означатиме значного коригування, — а тоді помістить їх усі в «оптимальну сферу». Інакше кажучи, він знайде сферичну поверхню, з якої відстань до всіх цяток буде мінімальною. Потім ми знайдемо центр сфери, і Земля мусить бути достатньо близько до цього центру. Принаймні сподіваймося, що так буде. На це не знадобиться багато часу.
2
І не знадобилося. Тревіз, який звик отримувати від комп’ютера дива, збагнув, що приголомшений тим, наскільки швидко все відбулося.
Тревіз наказав комп’ютеру видати тиху лунку ноту, коли той визначиться з координатами оптимального центру. Для цього не було причин, хіба що було приємно почути її та зрозуміти, що, можливо, пошуки скінчилися.
Звук нагодився за кілька хвилин, схожий на ніжний і соковитий удар гонга. Він наростав, доки вібрація не стала фізично відчутною, а тоді повільно затих.
У дверях майже одразу вигулькнула Блісс.
— Що це? — спитала вона з широко розплющеними очима. — Аварійна ситуація?
— Аж ніяк, — відповів Тревіз.
— Блісс, можливо, ми знайшли Землю, — палко додав Пелорат. — Цим звуком комп’ютер про це повідомив.
— Можна було мене попередити, — сказала Блісс, заходячи до кімнати.
— Перепрошую, Блісс, — мовив Тревіз. — Я не очікував, що він буде настільки гучним.
За Блісс у кімнату зайшла і Феллом:
— Блісс, що це за звук?
— Бачу, їй теж цікаво, — зазначив Тревіз. Він відкинувся назад, почуваючись спустошеним. Наступним кроком було спробувати пошуки в справжній Галактиці, зосередитися на координатах у центрі світів косміків і перевірити, чи є там зірка класу G. Він знову опирався очевидному крокові, не здатний змусити себе перевірити ймовірний розв’язок на практиці.
— Так, — мовила Блісс. — Чому б і ні? Вона така ж людина, як і ми.
— Її родитель так не вважав, — неуважно відповів Тревіз. — Я переживаю через малу. Через неї будуть проблеми.
— І чим вона це довела? — вимогливо поцікавилась Блісс.
— Просто відчуття, — розвів руками Тревіз.
Зневажливо зиркнувши на нього, Блісс обернулась до Феллом:
— Феллом, ми намагаємося знайти Землю.
— Що це таке?
— Ще один світ, але особливий. Це світ, звідки прибули наші пращури. Феллом, ти знаєш із книжок, що означає слово «пращури»?
— Це означає… — Останнє слово прозвучало не галактичною.
— Це стародавнє слово, що означає «пращури», Блісс, — пояснив Пелорат. — Ближче до нашого «прародителі».
— Дуже добре. — Блісс раптово сяйнула усмішкою. — Із Землі прибули наші прародителі, Феллом. Твої, і мої, і Пела, і Тревіза.
— Твої, Блісс, і мої теж? — Феллом здавалася збентеженою. — І ті, і ті?
— Прародителі були лише одні. В усіх нас були одні й ті самі прародителі.
— Мені здається, дитина дуже добре розуміє, що відрізняється від нас, — сказав Тревіз.
— Не кажіть цього, — тихо звеліла Тревізу Блісс. — Треба зробити так, щоб вона не бачила. Не в базових речах.
— Припустив би, що гермафродитизм — базова річ.
— Я маю на увазі розум.
— Частки-перетворювачі теж базові.
— Тревізе, не ускладнюйте. Вона розумна людина, а подробиці не важливі. — Блісс обернулась до Феллом і знову заговорила гучніше: — Феллом, подумай тихенько про це, і що це для тебе означає. У тебе й у мене були одні й ті самі прародителі. Усі люди в усіх світах — у багатьох-багатьох світах — мали одних і тих самих прародителів, і ці прародителі спершу жили у світі під назвою Земля. Це означає, що всі ми родичі, чи не так? А тепер повертайся до нашої кімнати й подумай про це.
Подарувавши Тревізові замислений погляд, Феллом розвернулася й побігла геть. Блісс підігнала її ніжним ляском по сідницях. Тоді обернулась до Тревіза:
— Тревізе, прошу, пообіцяйте, що не підпускатимете в її присутності жодних коментарів, через які вона думатиме, що відрізняється від нас.
— Обіцяю. Я не хотів ускладнювати чи підривати процес виховання, але ви ж знаєте, що вона справді від нас відрізняється.
— Де в чому. Так само як я відрізняюсь від вас, і Пел теж.
— Блісс, не будьте наївною. У Феллом відмінностей значно більше.
— Трохи більше. Схожість набагато важливіша. Вона та її народ колись стануть частиною Галаксії, і, я певна, дуже важливою частиною.