— Якого дідька треба цьому Мундіньйо Фалкану? Судомиться людина невідомо чого. Займався б своїми справами і не тикав носа в чужі.
— Та тут все ясно. Незабаром вибори, і чоловікові кортить стати префектом.
— Не думаю... Це для нього дрібнувато...— сказав Жоан Фулженсіо.
— Він людина честолюбна.
— А що, префект би з нього був підходящий. Він доволі енергійний і рішучий...
— Він ще тут людина чужа. Ніхто його як слід не знає...
Доктор, прихильник Мундіньйо Фалкана, перебив попереднє висловлювання:
— Люди, на зразок Мундіньйо Фалкана, нам потрібні. У нього є ерудиція, сміливість.
— Карамба, Доктор! Сміливості, по-моєму, мешканцям цих країв не бракувало ніколи.
— Я маю на увазі не ту сміливість, що необхідна для стрілянини і вбивства. Йдеться про щось значно важче і важливіше.
— Про важче?
— Мундіньйо Фалкан, як каже Амансіо, справді приїхав сюди нещодавно. Але ж погляньте, скільки він встиг зробити? Чудовий проспект на набережній, в який ніхто не вірив і який так прикрасив місто,— справа його рук! Він привіз перші вантажні автомобілі, без його допомоги не виходила б «Діаріо де Ільєус», не було б у нас і клубу «Прогрес».
— Подейкують, що він позичив грошей росіянину Якову і Моасіру для розвитку автобусного сполучення.
— Я згоден з Доктором,— сказав Капітан, який до цього не промовив жодного слова.— Такі люди нам потрібні... Люди, які розуміють прогрес і сприяють його розвиткові.
Першим, кого вони зустріли на причалі, був Ньо-Гало, службовець податкової контори, типовий представник богеми, непримиренний антиклерикал, постать, без якої вода, як то кажуть, ніде не освячувалась. Одразу ж залунав його гугнявий голос:
— Привіт добірному товариству!..— Він кинувся тиснути всім руки і, захлинаючись, розповідав: — Спати хочеться, аж очі злипаються. Були ми в «Батаклані» з арабом Насібом, а потім відвідали Машадан... Що й казати, кухня! Жінки!.. Але я не міг не зустріти Мундіньйо Фалкана...
Проти гаража Моасіра Естрелли збирались пасажири першого автобуса. Зійшло сонце. Був чудовий день.
— Урожай, є надія, буде добрячий.
— Завтра в нас обід на честь відкриття автобусного руху.
— Знаю. Яків мене запросив.
Мирну розмову обірвали тривожні звуки сирени з пароплава. Були вони уривчастими, різкими. Натовп на причалі насторожився. Навіть докери зупинились, прислухаючись до сирени.
— Сів на мілину!
— Триклята мілина!
— Якщо так триватиме й далі, то навіть «Баїйяна» не наважиться заходити до порту.
— Це вже не кажучи про «Костейру» і «Ллойда».
— «Костейра» вже попереджувала, що анулює маршрут.
Ільєуська мілина, затиснута з одного боку міським узвишшям Уньан, а з протилежного — пагорбом Пернамбуко, що підводився на острівці по сусідству з Понталом, була небезпечною і важкою. Вузький і неглибокий фарватер весь час змінювався, бо в часи припливів і відпливів придонні піски перебували в постійному русі. Нерідко траплялося, що, сівши на мілину, судна знімалися з неї протягом цілої доби. Пароплави з великою водотоннажністю взагалі не ризикували проходити над цією загрозливою і підступною мілиною, незважаючи на чудову якірну стоянку Ільєуса.
Тривожні сигнали сирени не вгавали, і люди, що прийшли зустрічати пароплав, рушили вулицею Уньан, аби побачити з берега, що ж воно діється на отій злощасній мілині.
— Ходімо й ми?
— Це неподобство,— обурювався Доктор, поки група йшла незабрукованою вулицею, що огинала пагорб.— Ільєус виробляє лев'ячу долю всього какао, що споживає світовий ринок, має першокласну гавань, а прибутки від експорту какао одержує Баїйя. І все через цю кляту мілину...
Тепер, коли нарешті вщухли дощі, не було для мешканців Ільєуса проблеми, важливішої над мілину в порту. Боротьба за те, щоб великі кораблі могли спокійно заходити до порту, мала починатись з мілини. Суперечки точились скрізь, щоденно. Було запропоновано ряд заходів, критикувався уряд за байдужість і бездіяльність, перепадало на горіхи місцевій префектурі, але ніхто нічого серйозного не досягнув, влада обмежувалась обіцянками, а порт Баїйї, як і раніше, збирав величезне експортне мито.
Знову виникла дискусія на цю тему. Капітан, взявши під лікоть Ньо-Гало, котрого він залишив напередодні десь опівночі біля дверей закладу Марії Машадан, запитав:
— Ну, як ваша дівчинка?
— Ласий шматочок...— прогугнявив Ньо-Гало.— Ви чимало втратили. Варто було б подивитись на араба Насіба, котрий освідчувався в коханні якійсь косоокій дівці, що була з ним. Можна було б луснути від сміху...