Можливо, тому Тоніко в час аперитиву був у такому чудовому настрої. Він знову почав відвідувати кабаре, закохавшись у сеаранку[68] з чорними косами.
— Життя чудове…
— У вас є причина бути задоволеним — нова жінка…
Тоніко, підстригаючи нігті, спроквола процідив:
— Я справді задоволений… Роботи у бухті ні до чого не призвели, а сеаранка — дівчина з перцем…
І все ж не полковник Мануел дас Онсас примусив Насіба нарешті зважитись. Зробити вирішальний крок заставив його суддя.
— А ви, арабе, чого сумуєте?
— А що ж мені накажете ще робити?
— Зараз ще більше засумуєте. Невесела звістка для вас.
— Що трапилось? — стривожено підвівся з-за прилавка Насіб.
— Суддя, мій любий, найняв будинок у завулку Чотирьох Метеликів…
— Коли?
— Вчора ввечері…
— Для кого?
— А ви не здогадуєтесь?
Настала така тиша, що прослухувався навіть політ мухи. Шіко Молеза, повернувшись після сніданку, повідомив:
— Габрієла звеліла вам переказати, що на часинку вийде з дому.
— Чого?
— Не знаю, сеньйоре. Схоже, їй треба щось купити.
Тоніко слухав, не приховуючи іронії. Насіб запитав його:
— Ви все нагадуєте мені про весілля, ви робите це серйозно чи жартуєте? Ви справді вважаєте, що я маю одружитися з нею?
— Звичайно. Я вже казав вам: якби я був на вашому місці
— Я вже все обдумав і вирішив…
— Вирішили?
— Але є деякі перешкоди, і ви можете мені допомогти…
— Дозвольте я вас обніму… Прийміть мої привітання! Ви щасливий турок!
Після того, як вони обнялися, Насіб, все ще зніяковілий, провадив далі:
— У неї, як мені відомо, немає документів. Немає свідоцтва про народження, і вона сама не знає, коли народилася, не знає імені батька. Батьки її померли, коли вона була ще дитиною, і вона нічого не пригадує. Прізвище її дядька — Сілва, але він був братом її матері. Вона взагалі не уявляє, скільки їй років, і нічого не знає про себе. Як мені бути?
Тоніко нахилився до Насіба:
— Я ваш друг, Насібе, і допоможу вам. Про папери не турбуйтеся. Я все влаштую в нотаріальній конторі: випишу свідоцтво про народження, придумаю імена — для неї, для батька і для матері… Але при одній умові: я хочу бути дружкою на вашому весіллі…
— Вважайте, що ви вже запрошені…— Насіб одразу відчув полегшення, до нього повернувся веселий настрій, він відчув сонячне тепло, лагідний морський вітер.
Увійшов пунктуальний Жоан Фулженсіо, наближалась година відкриття крамниці «Папеларіа Модело». Тоніко гукнув:
— Знаєте новину?
— Я знаю цілий лантух новин… Яку саме ви маєте на увазі?
— Насіб одружується…
Завжди незворушний, Жоан щиро здивувався:
— Це правда, Насібе? Адже ж ви, наскільки мені відомо, не були ні з ким заручені? Хто ж ця щаслива, можна запитати?
— А як ви гадаєте?.. — усміхнувся Тоніко.
— Я одружуюсь з Габрієлою, — сказав Насіб. — Я люблю її і одружуюсь з нею. Мені зовсім байдуже, як це буде сприйнято і що будуть говорити…
— А сказати можна лише одне: у вас благородне серце, і ви порядна людина. Нічого іншого ніхто сказати не може. Прийміть моє щире привітання…
Жоан Фулженсіо обняв Насіба, але погляд його був стурбованим, Насіб наполягав:
— То дайте мені пораду: ви гадаєте, що все буде гаразд?
— В таких справах, Насібе, порад не дають. Хіба є такі люди, що можуть усе передбачити? Але я бажаю вам, щоб все було гаразд, ви на це заслуговуєте. Лише…
— Що лише?
— Є квіти, — можливо, ви помітили, — які дуже гарні і пахучі, допоки ростуть у саду. Але варто поставити їх у вазу, навіть срібну, вони в'януть і гинуть.
— Чому ж вона має загинути?
Тоніко втрутився:
— Облиште, сеньйоре Жоане! Облиште ви цю поезію. Це буде найвеселіше весілля в Ільєусі.
Жоан Фулженсіо, усміхнувшись, сказав:
— Я жартую, Насібе. Щиро вітаю вас. Ваш вчинок — взірець благородства, це вчинок інтелігентної людини.