Насіб відійшов убік, йому не хотілося знати подробиць про бенкет, влаштований напередодні похорону. Він вирішив навідатись до сестер Дос Рейс, перевірити, як іде підготовка до обіду. Сестри й досі ніяк не могли заспокоїтись.
— Ще вчора вранці вона, бідолашна, була в церкві,— сказала, хрестячись, Кінкіна.
— Коли ви прийшли до нас, ми щойно розлучилися з нею після меси, — схвильовано додала Флорзінья.
— Так, ось які бувають справи… Тому я і не одружуюсь.
Сестри провели Насіба на кухню, де поралася Жукундіна з дочками.
— Хай обід вас не тривожить, все буде гаразд.
— А ви знаєте, я все-таки знайшов куховарку.
— Прекрасно. Добре готує?
— Кускус зробила пристойно. А що вона взагалі уміє робити, довідаюся пізніше, під час сніданку.
— Отже, наших закусок і солодощів ви більше не потребуєте?
— Коли ваша ласка, приготуйте ще на кілька днів.
— Я тому питаю, що ми зараз маємо чимало клопоту з презепіо.
Коли відвідувачів у барі поменшало, Насіб послав Шіко Молезу снідати.
— На зворотному шляху захопи і мій сніданок.
У години сніданку бар завжди бував порожнім. Насіб у цей час перевіряв касу, підраховував виторг і витрати. Першим після сніданку незмінно з'являвся Тоніко Бастос, він випивав «для травлення» кашасу з bitter[54]. Того дня тільки й розмов було, що про вбивство та похорони. Потім Тоніко розповів про те, що відбувалось в кабаре після того, як Насіб пішов додому. Полковник Рібейріньйо так налигався, що його довелося тягнути додому майже волосом. На сходах його тричі вирвало, він забруднив увесь костюм.
— Рібейріньйо вклепався в танцівницю…
— А Мундіньйо Фалкан?
— Він рано пішов. Переконав мене, що з нею в нього немає нічого і що шлях вільний. Ну і я, звичайно…
— Кинувся в атаку…
— Точніше — почав гру.
— А вона?
— Що вам сказати? Здається, виявляє зацікавленість. Але, поки не підчепить Рібейріньйо, буде, мабуть, вдавати з себе святу. Тут все відомо наперед.
— А чоловік?
— Цілком на боці полковника. Він уже все знає про Рібейріньйо. А зі мною не хоче мати жодних справ. Хай жінка сміється для Рібейріньйо, танцює з ним, притискується до нього, підтримує йому голову, щоб його краще знудило, — каналії все це подобається. Але варто лише підійти мені, і він одразу стає між нею і мною. Типовий професійний альфонс.
— Він боїться, що ви зіпсуєте йому всю справу.
— Згоден на залишки. Хай Рібейріньйо платить, а я задовольнятимусь вихідними днями… Я думаю, що й чоловік не довго огинатиметься. Мабуть, йому вже відомо, що я син місцевого політичного лідера. Тому стосовно мене йому слід поводитися дещо інакше.
Шіко Молеза приніс сніданок. Насіб вийшов із-за прилавка і сів за один із столиків, пов'язавши серветку навколо шиї.
— Ну, побачимо, що вона за куховарка?..
— Нова? — поцікавився Тоніко.
— Ніколи не доводилося бачити такої вродливої смаглявки! — ліниво процідив Шіко Молеза.
— А ви мені казали, що вона страшна, наче відьма. Безсоромний ви араб. Хотіли втаїти правду від товариша?
Насіб розібрав посуд, поставив на столі їжу.
— О! — вигукнув він, вдихнувши аромат курячої кабідели[55], смаженої солонини, рису, квасолі і банана, нарізаного кружальцями.
— Справді гарненька? — розпитував Тоніко Шіко Молезу.
— Мало сказати гарненька…
Тоніко схилився над тарілкою.
— І ви ще кажете, що вона не вміє варити? От брехливий турок…
Насіб запросив його до столу:
— Тут вистачить для двох, пригощайтесь.
Біко Фіно відкрив пляшку пива, поставив її на стіл.
— Що вона зараз робить? — запитав Насіб у Шіко.
— Про щось бесідує з матір'ю. Здається, про спіритизм. Вірніше, говорить мама, а вона лише слухає і сміється. А коли вона сміється, сеньйоре Насібе, можна просто отетеріти.
— О! — знову вигукнув Насіб, покуштувавши страву. — Це ж манна небесна, сеньйоре Тоніко. Тепер, дякувати богові, мене будуть гарно обслуговувати.
— За столом і в ліжку? Чи не так, турку?..
Насіб досхочу наївся, і після того, як Тоніко пішов, розлігся за звичкою у шезлонгу в затінку дерев. Він узяв баїйянську газету майже тижневої давності і запалив сигару, потім розправив вуса. Насіб був задоволений життям, ранковий сум розвіявся. Згодом він сходить у дядькову лавку і придбає там дешеву сукню та пару кімнатних туфель. Треба домовитись з куховаркою про закуски і солодощі для бару. Ніколи б не міг подумати, що ця біженка, така непоказна на вигляд, вся в лахмітті, вміє так куховарити… І що бруд таїть таку чарівну жінку… Він мирно заснув. Вітер з моря лагідно перебирав його вуса.