— А це правда, що він приїздить?
— Атож. Уже й оголошення вивішено.
— Колись і до нас приїжджав цирк. Ми з тіткою ходили дивитись. Показували людину, що ковтала вогонь.
Туїска мав свої плани: як тільки прибуде цирк, він супроводжуватиме клоуна, коли той їздитиме містом верхи на верблюді. Щоразу, коли мандрівний цирк напинав свій намет на пустирищі рибного базару, повторювалось одне і те ж. Клоун запитував:
— Хто такий блазень?
Діти хором відповідали:
— Він краде жінок…
За різні послуги клоун крейдою робив на лобі Туїски позначку, і його безкоштовно пропускали на вечірні вистави. А коли негреня допомагало уніформістам готувати манеж, воно ставало в цирку своєю людиною і на якийсь час ящик із щітками та ваксою залишався без господаря.
— Якось мене хотіли забрати із собою. Сам директор кликав…
— Уніформістом?
Туїска мало не образився:
— Ні, актором.
— А що ти мав би робити?
Чорне обличчя Туїски засяяло:
— Допомагати в номері з мавпами. І ще танцювати… Я не погодився лише через матір… — У негритянки Раймунди загострився ревматизм, і вона не могла більше прати чужої білизни, тому на життя заробляли сини: Філо, водій автобуса, і Туїска, майстер на всі руки.
— Хіба ти вмієш танцювати?
— А ти не бачила? Хочеш покажу?
І Туїска почав танцювати; він прямо створений для танцю: ноги самі виробляли різні колінця, тіло легко і вільно рухалося, долоні приплескували в такт. Габрієла дивилася на Туїску, вона також любила танцювати, і не втрималася. Залишивши таці і каструлі, закуски і солодощі, підхопила рукою спідницю і закружляла в танці. Тепер на освітленому сонцем дворі танцювало двоє — негреня і мулатка. Вони забули про все на світі. Раптом Туїска зупинився, далі відбиваючи ритм на перекиненій догори дном каструлі. Габрієла кружляла, спідниця її розвівалася вітрилом, тіло похитувалося, стегна злегка тремтіли, обличчя сяяло…
— Господи, а таці…
Вони миттю зібрали все: і солодощі, і закуски. Туїска поставив таці на голову і пішов, насвистуючи танцювальну мелодію. Ноги Габрієли усе ще притупували, вона так любила танці, але на кухні щось зашипіло, і дівчина кинулася туди.
Коли Габрієла почула, що Шіко Молеза прийшов снідати, у неї все вже було готово, вона взяла судки, одягла туфлі і рушила до виходу. Габрієла понесла Насібові сніданок, а також захотіла допомогти йому в барі, доки Шіко вдома. Але, дійшовши до порога, вона повернулася, вирвала на клумбі троянду і застромила її в косу біля вуха так, що оксамитові пелюстки доторкалися до щоки дівчини.
Цієї моди навчив її швець Феліпе, що завзято лихословив, коли проклинав служителів культу, і перетворювався у ґречного іспанського дворянина, коли розмовляв із жінкою. «Найвишуканіша мода в світі», — сказав він.
— Всі сеньйори в Севільї носять у косах червону троянду.
Він чимало років прожив в Ільєусі, підбиваючи підметки, але все ще розмовляв з акцентом і змішував іспанські слова з португальськими. Раніше він досить рідко відвідував бар Насіба. Він був перевантажений роботою, ремонтував гнуздечки й сідла, плів нагаї, підбивав підметки до черевиків і чобіт, а у вільний час читав брошури в червоних обкладинках і сперечався в «Папеларіа Модело». Лише в неділю він приходив до бару, щоб зіграти партію в шашки, і мав славу досить сильного супротивника. Тепер він ще до сніданку, в час аперитиву, бував у Насіба щодня. Коли приходила Габрієла, іспанець стріпував непокірними, сивими кучерями і сміявся, показуючи свої сліпучо-білі, немов у юнака, зуби:
— Salve la gracie, ole[57].
І клацав пальцями, немов кастаньєтами. А втім, і інші, раніше випадкові, відвідувачі стали тепер завсідниками бару. «Везувій» процвітав, як ніколи раніше. Солодощі і закуски Габрієли з перших же днів зажили слави серед аматорів аперитивів, чимало з них перекочувало до Насіба із портових барів, а це, в свою чергу, не на жарт занепокоїло Плініо Араса, власника «Золотої горілки». Ньо-Гало, Тоніко Бастос і Капітан, які по черзі снідали з Насібом, скрізь розповідали дивовижні історії про майстерність Габрієли. Її акараже, її печеня із січеного м'яса з крабами, залита яйцями і загорнута в бананове листя, духмяні пиріжки з м'ясом були оспівані в прозі і віршах; учитель Жозуе присвятив цим стравам строфу з чотирьох рядків, де римував ковбаси з кашасою і куховарку із заваркою. Мундіньйо Фалкан попросив у Насіба Габрієлу на один день, коли влаштовував у себе обід з нагоди того, що проїздом через Ільєус до нього завітав товариш, сенатор від штату Алагоас. Відвідувачі приходили випити аперитив, зіграти в покер, поласувати приперченими акараже і солоними пиріжками з рибою, що збуджували апетит. Відвідувачів ставало все більше, чимало з них приводило своїх знайомих, які вже наслухались оповідей про кулінарну майстерність Габрієли. Проте дехто тепер затримувався довше, аніж звичайно, не поспішаючи із сніданком. Все це розпочалося з того дня, як Габрієла почала сама приносити страви для Насіба в бар.