— Нікчемне, негодяще містечко, перепудилося через появу якогось інженера. Неначе він прибув з потойбічного світу…
Про розмови і події з аутодафе[60]
В міру того, як сутеніло, зростала туга в серці Насіба, немовби уже не було Габрієли, немовби те, що вона залишить його, було вже вирішено. Він надумав подарувати їй пару туфель, бо вдома вона ходила босоніж, а в бар приходила в хатніх капцях. Це негарно. Якось Насіб, бавлячись з нею в ліжку і лоскочучи п'яти Габрієли, наказав їй купити туфлі. Життя на плантації, мандрівка з сертану на південь, звичка ходити босоніж не дуже деформувала її ноги — Габрієла носила тридцять шостий розмір, — вони лише трохи поширшали, і один з великих пальців кумедно дивився вбік. Кожна подробиця, яку він пригадував, переповнювала його серце ніжністю і смутком, немовби він уже втратив Габрієлу.
Насіб саме ішов вулицею з пакунком, в якому були загорнені красиві жовті туфлі, коли помітив пожвавлення біля «Папеларіа Модело». Він не стримався і попростував туди — йому справді треба було трохи розважитись. Ті кілька стільців перед прилавком були зайняті, тому більшість присутніх мусила стояти. Насіб відчув, як у ньому почав розгорятися, поки що несміливо, вогник цікавості. Мабуть, говорять про інженера і обмізковують перспективи політичної боротьби. Насіб прискорив крок і побачив Езекієла Прадо, що розмахував, як завжди, руками. Переступаючи поріг, почув його останні слова:
— …Неповага до суспільства і народу…
Дивно! Йшлося не про інженера. Вони обговорювали раптове повернення до міста полковника Мендонси, що перебував на фазенді після вбивства дружини і дантиста Осмундо. Його щойно бачили: він пройшов повз префектуру, прямуючи до полковника Раміро Бастоса. З приводу повернення Мендонси, яке адвокат вважав принизливим і образливим для ільєусців, він і обурювався.
— Та що ви, Езекієле, — розсміявся Жоан Фулженсіо, — хіба ви коли бачили, щоб ільєусці обурювались тим, як по їхніх вулицях вільно розгулюють вбивці? Коли б усім полковникам, що вчинили вбивства, спало на думку жити на фазендах, то вулиці Ільєуса спорожніли б, кабаре і бари зачинилися, а присутній тут наш добрий друг Насіб пішов би по світу з торбами.
Адвокат не погоджувався. Але, зрештою, не погоджуватися було його обов'язком. Адже саме його батько Осмундо найняв для звинувачення Жезуїньйо, оскільки комерсант не довіряв прокуророві. Як водилося в кримінальних справах, на зразок цієї, коли вбивство вчинялося через зраду, звинувачення було простою формальністю.
Батько Осмундо, заможний комерсант з міцними зв'язками в Баїйї, розворушив Ільєус на цілий тиждень. За два дні після похоронів сина він зійшов з пароплава, одягнений у глибоку жалобу. Він обожнював свого старшого і відсвяткував нещодавно закінчення ним університету гучно і широко. Дружина його після смерті сина була зовсім немічною; комерсант залишив її під доглядом лікарів. Старий прибув до Ільєуса з рішучими намірами вжити всіх заходів, аби покарати убивцю. Про все це одразу ж довідалося місто, трагічна постать комерсанта в чорному одязі глибоко схвилювала і розчулила всіх. Виникла цікава ситуація. Як відомо, на похоронах Осмундо людей майже не було, ледве набралося біля десятка осіб, щоб нести домовину. Однією з найперших турбот батька було відвідання синової могили. Він замовив вінки, викликав протестантського пастора з Ітабуни і запросив усіх, хто був хоч трохи знайомий з Осмундо. Запрошував старий особисто, побував навіть у сестер Дос Рейс. Комерсант стояв перед ними з непокритою головою, страждання застигло в його сухих очах. Якось вночі Осмундо допоміг Кінкіні, коли її мучив гострий зубний біль.
Запрошений до вітальні, комерсант розповів старим дівам про дитинство Осмундо, про його працьовитість, згадав про нещасну матір, придавлену горем, напівзбожеволілу від раптового удару долі. Закінчилася розмова тим, що всі троє розплакалися, а разом з ними і стара служниця, яка підслуховувала біля дверей в коридор. Сестри Дос Рейс показали комерсанту презепіо і похвалили його сина-небіжчика:
— Гарний був молодик, такий ввічливий.
Тож нема чого й дивуватися, що панахида на кладовищі дійсно являла цілковиту протилежність похоронам. На кладовище прийшли комерсанти, товариство імені Руя Барбози в повному складі, директори клубу «Прогрес», вчитель Жозуе і низка інших осіб. Сестри Дос Рейс поводилися досить церемонно, кожна з них принесла по букету. Вони порадилися з падре Базіліо: чи не буде гріхом відвідування могили протестанта?