Мундіньйо стримано заперечив:
— Мова не про це, полковнику. Я маю свої погляди на дійсність, вам відомі мої ідеї. Полковник Раміро думає інакше, для нього керувати — це значить брукувати вулиці і озеленювати місто. Я не бачу можливостей для взаємної згоди. Я вже виклав вам свою програму. Ваш голос прошу не для себе, а для Ільєуса, для прогресу зони какао.
Фазендейро почухав розкошлану чуприну.
— Я приїхав сюди продати какао, сеньйоре Мундіньйо, я його вигідно продав і задоволений. Задоволений також розмовою з вами, тепер мені відомі ваші плани, — він пильно дивився на експортера. — За Раміро я голосую добрих двадцять років, хоча в часи боротьби за землю мені його допомога не знадобилася. Коли я приїхав у Ріо-до-Брасо, там ще нікого не було, ті, що з'явилися пізніше, були просто дрібними шахраями, і я без сторонньої допомоги впорався з ними. Але я звик голосувати за Раміро, він ніколи не завдавав мені прикрощів. Якось мене зачепили, так він став на мій захист.
Мундіньйо хотів щось сказати, але полковник жестом перепинив його:
— Я вам нічого не обіцяю, бо роблю це лише тоді, коли маю твердий намір виконати обіцянку. Але ми ще повернемося до цієї розмови. За це я ручаюсь.
Полковник Брандан відкланявся, залишивши роздратованого експортера наодинці з його жалем за даремне змарнованим часом. Капітанові, що прийшов за кілька хвилин після того, як контору залишив повновладний господар Ріо-до-Брасо, Мундіньйо сказав:
— Старий бевзь хоче одружити мене з внучкою Раміро Бастоса. Я змарнував час.
«Нічого не обіцяю, але ми ще повернемося до цієї розмови», — передражнив Мундіньйо співучу вимову фазендейро.
— Сказав, що повернеться? Гарна ознака! — зрадів Капітан. — Ви, мій любий, ще це знаєте наших полковників. Що ж до Алтіно Брандана — то його не знаєте зовсім. Він не з тих людей, що зупиняються на півдорозі. Він би так вам і сказав без зайвої балаканини, що буде проти вас, якби ваші слова не справили на нього певного враження. А коли він нас підтримає…
В «Папеларіа Модело» розмова продовжувалась. Кловіс Коста турбувався все більше: була вже п'ята година, а газетярі з «Діаріо де Ільєус» не з'являлися:
— Піду в редакцію, довідаюся, що там, чорт забирай, трапилось?
Учениці монастирської школи, а серед них і Малвіна, перебили чоловічу розмову. Вони прийшли переглянути книги «Рожевої бібліотеки». Жоан Фулженсіо обслуговував їх. Малвіна кинула погляд на полицю з книгами і почала гортати романи Еси[61] і Алуїзіо Азеведо[62]. Ірасема підійшла до неї і сказала з лукавою посмішкою:
— У нас дома є «Злочин отця Амаро». Я хотіла почитати, але брат забрав і сказав, що такі книги не для дівчини… — Брат Ірасеми був студентом медичного факультету в Баїйї.
— А чому це він може читати, а ти ні? — В очах Малвіни загорівся непокірний вогник.
— Сеньйоре Жоане, у вас є «Злочин отця Амаро»?
— Є. Хочете взяти? Цікавий роман.
— Так, сеньйоре. Скільки він коштує?
Ірасему здивувала сміливість подруги:
— Ти купуєш цю книгу? Подумай лишень, що можуть сказати!..
— Ну й хай… Мені байдуже.
Одна з учениць — Діва — купила якийсь роман для дівчат і обіцяла дати почитать іншим. Ірасема попросила Малвіну:
— А ти мені даси потім? Тільки нікому не розказуй. Я в тебе читатиму.
— Ох уже ці сучасні дівчата… — зауважив хтось із присутніх. — Непристойні книги купують. А тоді й трапляється так, як із Жезуїньйо.
Жоан Фулженсіо втрутився в розмову:
— Не говоріть дурниць, Манека, що ви у цій справі петраєте? Книжка цілком пристойна, нічого аморального у ній немає, а дівчина ця не дурна.
— Хто не дурний? — зацікавився суддя, сідаючи на стілець, з якого підвівся Кловіс.
— Ми мали розмову про Есу де Кейроса, відомого письменника, — відповів Жоан, потискуючи руку судді.
— Досить повчальний автор… — Суддя всіх авторів вважав «досить повчальними». Він купував книги без розбору: і юриспруденцію, і белетристику, і наукові, і спіритичні трактати. Ходили чутки, що він купував їх лише для прикрашення книжкової полиці і для створення про себе репутації культурної людини, але жодної з тих книг не читав. Жоан Фулженсіо завжди запитував у нього:
— Отже, вельмишановний, як вам сподобався Анатоль Франс?
— Досить повчальний автор… — незворушно відповідав суддя.
— А чи не знаходите ви його дещо нескромним?
— Нескромним? Так-так. Проте досить повчальний письменник…
З появою судді Насіба знову окутали сумні роздуми. Старий розпусник… Що він зробив з трояндою Габрієли, куди її подів? А втім, досить розмов, час у бар, скоро наваляться відвідувачі.
62
Алуїзіо Азеведо — Алуїзіо Гонсалес де Азеведо (1858–1913), бразильський романіст, один із засновників Бразильської Академії словесності.