Несподівано хтось постукав, двері прочинилися і в шпаринці з’явилася голова Тінетти, що коротко кинула:
— Сніданок готовий!
Обличчя в покоївки було вельми насмішкуватим, на ньому виражалася скоріше пересторога — не підходити занадто близько, аніж дружелюбне запрошення розділити трапезу. Гайді так і зробила: витягнула з-під столу маленького стільчика, поставила його в кутку й почала спокійно чекати подальшого розвитку подій.
Минуло трохи часу, і ось досить шумно прийшла панна Роттенмаєр, яка знервовано крикнула через двері:
— Аделаїдо! Ти що, не знаєш, що таке сніданок? Виходь!
Таку мову дівчинка зрозуміла краще, тому відразу вийшла й пішла слідом за управителькою. У їдальні на своєму звичному місці вже сиділа Клара, яка скоріше весело, ніж люб’язно привіталася з Гайді, бо очікувала змін за ранковою трапезою. Проте сніданок проходив без будь-яких ексцесів: Гайді цілком пристойно зжувала свій бутерброд. Після сніданку Клару відвезли в покій для навчання. Панна Роттенмаєр звеліла Гайді теж пройти туди й бути там з Кларою, поки не з’явиться пан Кандидат, який розпочне уроки.
Коли діти залишилися наодинці, Гайді відразу спитала:
— Як звідси вийти? Так, щоб відразу на вулицю потрапити?
— Відчинити вікно і подивитися додолу, — відповіла Клара, забавляючись.
— Вікно не відчиняється, — зажурилася Гайді.
— Відчиняється, відчиняється, — запевнила її Клара, — ти просто не вмієш, а я не можу, але попроси Себастяна, коли той буде поблизу.
Гайді відразу полегшало, коли вона дізналася, що вікна все таки можна відчинити і позаглядати назовні: вона ще й досі перебувала під гнітючим впливом своєї кімнати-клітки. Клара почала допитуватися, як Гайді жилося до того, як вона перебралася до міста. Та з радістю розповіла про полонину, кізок, пасовисько, і про все, що було їй милим.
Тим часом прийшов пан Кандидат, проте панна Роттенмаєр не провела його відразу в класну кімнату, як робила зазвичай, в неї була нагла потреба розповісти про всі свої біди. З цією метою вона завела його в їдальню, всілася перед ним і розповіла про халепу, в яку потрапила. Незадовго до описаних подій панна Роттенмаєр написала панові Зеземанну в Париж, де він залагоджував свої справи, мовляв, його донька хотіла б мати при собі подружку для ігор. Вона сама, писала управителька, теж вважає цю ідею досить непоганою, бо на заняттях у Клари буде конкурент, з яким треба буде змагатися в успішності, а у вільний час — приємне товариство. Якщо говорити по правді, ця ідея припала панні Роттенмаєр до душі: вона дуже хотіла, щоб хтось почав замість неї ходити коло хворої дівчинки, спілкуватися з нею. Управительці досить таки набридли постійні клопоти з хворою дитиною. Пан Зеземанн відповів листом, що не має нічого проти бажання доньки, проте ставить вимогу, що дівчинка, яка прийде, буде на повному забезпеченні, й користуватиметься тими самими привілеями, що і його донька. Він не хотів би, щоби в його домі мучилася чиясь дитина.
— Звичайно, таке зауваження господаря зовсім недоречне, — сказала панна, — хто тут хотів би мучити дитину!
Далі вона розповіла, в яку жахливу халепу вскочила з цією подружкою для ігор. І навела приклади, що засвідчували, наскільки у неї відсутні елементарні навички виховання. Тепер пан Кандидат мусить розпочинати свої уроки з абетки, бо й вона почала з того, що навчала дівчинку найпростішим правилам етикету. Склалася фатальна ситуація, і вона, — продовжувала управителька, — бачить лише один порятунок: пан Кандидат заявляє, що ці двоє просто несумісні в навчанні. І навіть якщо пробувати їх учити разом — навчальний процес завдасть значної шкоди обидвом. Тоді пан Зеземанн дасть справі зворотній хід, і дівчинку одразу буде відправлено туди, звідки вона приїхала. Слово пана вчителя вирішальне, бо господареві вже відомо, що дитина прибула, і вона нічого не може вдіяти без його згоди. Проте пан Кандидат ніколи не був занадто категоричним і висновки робив обережно. Він почав втішати панну Роттенмаєр, зауваживши, якщо дівчинка так уже відстала у навчанні та вихованні, то є ще й друга сторона медалі: вона прагнутиме наздогнати упущене. А якщо побудувати урок згідно з методикою, то досить швидко ситуація з дітьми вирівняється. Коли панна Роттенмаєр зрозуміла, що підтримки у пана Кандидата їй не дочекатися, і той залюбки візьметься навчати малу абетки, вона відчинила для нього двері в класну кімнату. А коли вчитель зайшов у клас, швиденько зачинила їх і зосталася в їдальні: панна Роттенмаєр мала непереборний страх перед абеткою. Залишившись наодинці, вона почала міряти кімнату великими кроками. Їй потрібно було вирішити дуже важливе питання: як прислуга має звертатися до Аделаїди. Господар, пан Зеземанн, написав у листі, що вона повинна мати ті самі права, що й Клара. Його слова й потрібно брати за основу стосунків. Несподівано плин її думок було перервано: в класній кімнаті нараз щось голосно загриміло, якісь предмети звалилися на підлогу, а потім почувся голос, який кликав на допомогу Себастяна. Панна Роттенмаєр увірвалася в кімнату. На підлозі лежали порозкидані засоби для навчання: книги, зошити, чорнильниця, на ній зверху скатертина, на якій помалу виступала чорнильна пляма. У кімнаті все порозкидане догори дригом, а Гайді ніде не видно.