— Гайді, не плач, не плач, — просила вона, — послухай, що скажу, як будеш повертатися додому, я дам тобі стільки ж булочок, та що там, ще більше, ніж було! Всі вони будуть свіжі й м’якенькі, а ці, з шафи, вже зачерствіли всі, пліснявіти почали. Перестань, не плач!
Гайді довго не могла заспокоїтися. Проте Кларині втішання подіяли: вона розуміла, що та за неї турбується. Якби не вона, мала взагалі не перестала б плакати. Проте їй потрібне було підтвердження своїх сподівань, тому час від часу схлипуючи, дівчинка перепитувала:
— Ти даси мені для бабусі стільки пампушок, скільки в мене було?
А Клара запевняла:
— Звичайно, звичайно, навіть більше ніж було. Ти тільки заспокойся.
Гайді прийшла на вечерю з червоними від сліз очима. А як побачила пампушки коло тарілки, знову почала було хлипати, проте зуміла примусити себе перестати, бо розуміла, що за столом треба поводитися спокійно. Себастян, коли підходив до Гайді, корчив кожного разу дивні гримаси й робив дивні рухи: час від часу він тихцем показував то на свою голову, то на голову Гайді, кивав і кліпав очима, ніби хотів сказати: «Будь спокійною. Я все помітив, я переживаю за тебе».
Коли після вечері дівчинка прийшла в кімнату і лаштувалася до сну, знайшла під ковдрою свого розчавленого солом’яного капелюшка. Вона радо вхопила його, ще трішки пом’яла, притиснувши в захваті до себе, а потім, старанно замотавши в хустину, заховала в найдальший куток шафи для одягу. Капелюшка заховав під ковдру Себастян. Він тоді був разом із Тінеттою в їдальні й чув, як Гайді гірко плакала. Отож, коли Тінетта пішла прибирати її кімнату, він пішов услід, а коли покоївка вийшла з купою пампушок і капелюшком зверху, схопив його швиденько, крикнувши: «Його я сам викину!»
Він радо врятував капелюшка, а під час вечері подавав Гайді знаки про це.
Оповідка дев’ята
Господар спантеличений чутками
Після вищеописаних подій в домі Зеземанна кілька днів панувало велике пожвавлення та біганина сходами. Причиною стало повернення господаря. Себастян та Тінетта розвантажували всіляку всячину з карети, заносили все у дім. Кожного разу, повертаючись з подорожі, пан Зеземанн привозив додому безліч гарних речей.
Перше, що він зробив, повернувшись — одразу пішов у доччину кімнату, щоб привітатися з нею. Гайді також там була, бо в післяобідній час дівчатка завше були разом. Клара радісно й ніжно привіталася з татусем, бо дуже любила його, а пан Зеземанн так само вітав свою доню, бо любив її аніскілечки не менше. Після привітання він простягнув руку Гайді, яка причаїлася в куточку й дружелюбно промовив:
— Ага, наша маленька сестричко, підійди сюди привітаємось, давай руку. Оце правильно, а тепер розповідай, які ви тут із Кларою подруги? Сваритеся й ображаєтеся одна на одну, потім плачете й миритеся, стаєте хорошими подругами знову, а відтак усе спочатку. Чи не так?
— Та ні, Клара завжди добре до мене ставиться, — заперечила Гайді.
— А Гайді ніколи не свариться, — швиденько додала Клара.
— От це діло, це мені подобається, — відповів тато і встав. — Доцю, вибач мені, цілий день макової росини в роті не було, піду перехоплю чогось. А потім побачиш, скільки гарненького я тобі накупив!
Пан Зеземанн пішов у їдальню, де панна Роттенмаєр окидала прискіпливим оком сервіровку. Господар сів до столу, а управителька з виразом тяжкої зажури зайняла місце навпроти.
Господар здивувався:
— Панно Роттенмаєр, що це на вас найшло? Ви зустрічаєте мене з таким страшенно сумним виглядом? У чім справа? Он Кларуся яка веселенька!
— Пане Зеземанн, — почала та з гнітючою суворістю, — ви помиляєтесь, Клара теж збентежена. Власне кажучи, ми обоє — страшенно розчаровані.
— Що сталося, — запитав господар і неквапом ковтнув із келиха вина.
— Ми з вами, пане, вирішили взяти у дім дитину, яка б гралася з Кларою. Я знаю, що ви бажаєте своїй доньці лише хорошого, прагнете, щоб вона мала благородне виховання та оточення. Керуючись вашими помислами, я вирішила взяти маленьку швейцарку, сподіваючись бачити поруч із Кларою невинну та душевно чисту дитину, виховану у незайманих, далеких від спокус цивілізації горах, я ж бо багато читала про такий типаж. Дитина для ігор мала бути не заплямованою, так би мовити, грішною землею, бути кришталево чистою, як гірське повітря.