Бабуся помітила понурий стан Гайді. Вона зачекала кілька днів, щоб побачити чи не зміниться її настрій на краще. Проте мала не веселішала, і бабуся почала помічати, що деколи зранку дівчинка приходила заплакана.
Одного дня старенька привела її до себе в кімнату, поставила перед собою і лагідно спитала:
— Гайді, розкажи мені, що з тобою таке?
Але та не хотіла проявляти невдячність до такої привітної бабусі. Як дізнається правду, може перестати бути такою привітною…
Тому Гайді сумно відповіла:
— Цього не можна розказувати.
— Не можна? А може, про це варто хоча б Кларі розповісти?
— Ні-ні, про це не можна розказувати жодній людині, — запевнила дівчинка з таким сумним виглядом, що в бабусі аж серце стиснулося від жалю.
— Ходи сюди, маленька, знаєш, що я тобі пораджу, якщо маєш якусь печаль, яку не можна сказати жодній людині, то треба говорити її дорогому Богові, що на небі, молитися до нього, дякуючи за те благо, яке він посилає. Просити в Бога допомоги. Він спроможний відвернути лихо, що нас гнітить. Ти розумієш, про що я, чи не так? Ти ж молишся кожного вечора, звертаєшся у молитві до Всевишнього на небесах, дякуючи за все хороше та просиш його захистити тебе від лукавого?
— Ні, я цього не роблю і не робила ніколи, — відповіла дитина.
— Гайді, ти ніколи не молилася і не знаєш, що таке молитва?
— Я молилася колись, разом з першою моєю бабусею, але це було так давно, що я вже забула слова.
— От бачиш, от через це тобі й недобре на душі, не маєш до кого звернутися за допомогою, за душевною розрадою. Лише уяви собі, яка це благодать — будь-якої миті звернутися до любого Бога зі своєю бідою, з тим, що мучить та лежить каменем на серці, попросити допомоги, якої ніхто, окрім нього, надати не може! А він має силу нам допомогти і вселити радість у наші серця.
Очі в Гайді засяяли:
— Йому можна про все-все розповісти?
— Про все-все можна, дитино.
Мала забрала свою долоньку з руки бабусі й похапцем спитала:
— Можна, я піду?
— Звичайно, можеш іти, — відповіла старенька.
Гайді прожогом кинулася у свою кімнату, всілася на кріслі й, склавши долоньки, розповіла любому Господу про все, що в неї лежало на серці, про все, що її гнітило, і попросила його від усієї душі, щоб він допоміг їй повернутися додому до дідуся на полонину.
Пройшло трохи більше тижня від того дня, як пан Кандидат висловив бажання зустрітися з пані Зеземанн для того, щоб поговорити про дивовижний стан речей. Пані запросила його до свого покою.
Як тільки пан учитель зайшов, старенька люб’язно простягнула руку назустріч:
— Мій вельмишановний пане Кандидате, ласкаво прошу! Сідайте, будь ласка, ось тут, коло мене, — бабуся підсунула панові вчителеві крісло. — Ось так, добре. Ну-бо, розповідайте, що вас привело до мене? Маю надію — нічого поганого, не з жалями до мене прийшли?
— Якраз навпаки, шановна пані, — розпочав пан Кандидат, — сталося таке, чого я ніколи не очікував. Та що там я, ніхто на сім світі, зважаючи на все, що було раніше, не зміг би цього передбачити! Все свідчить, що чудодійним чином сталося цілком неможливе, всупереч усім попереднім прогнозам та очікуванням, чого ніяк не могло статися, якщо зважати на всі передумови…