Це допомогло, і вже через два дні на порозі дому постав його господар і так несамовито забелемкав у вхідний дзвоник, що всі почали бігати по будинку та дивитися з острахом одне на одного, бо запідозрили, що це не інакше як зухвалий злий дух тепер вже серед білого дня знову взявся за свої витівки. Себастян обережно глянув у шпаринку привідчиненої віконниці: в цю хвилину дзвоник закалатав так шалено, що кожен, хто це почув, не мав сумнівів, що так завзято смикати за мотузку дзвоника може лише людська рука. Лакей упізнав манеру дзвонити, тож стрімголов кинувся через кімнату, сторчголов сходами, внизу став на рівні ноги й прожогом розчахнув двері. Пан Зеземанн коротко привітався з ним і метнувся догори, до доньки. Клара зустріла татка голосним та радісним вигуком. Коли пан Зеземанн побачив її здоровою і без усіляких психічних розладів, обличчя у нього посвітліло та набувало дедалі веселішого вигляду: донька так тішилася його приїздам. Вона, зрештою, задоволена, що в них завівся привид, бо завдяки йому татко знову повернувся додому.
— Ну то як, панно Роттенмаєр, дух і далі бешкетує? — з прихованою посмішкою запитав господар.
— Пане Зеземанне, — відповіла управителька, — справа досить серйозна, щоб так легковажно її сприймати. Я навіть не сумніваюся, що вже завтра у вас цілком пропаде бажання кепкувати з цього приводу. Бо те, що останнім часом діється, вказує на жахливі події, що колись відбулися в цьому домі і з того часу замовчуються.
— Про щось таке жахливе я ніколи не чув, — зауважив пан господар, — проте попросив би зняти усі підозри з моїх вельмишановних предків. А тепер покличте до мене Себастяна. Хочу з ним поговорити.
Пан Зеземанн пішов у їдальню, і скоро туди зайшов Себастян. Господар давно знав, що управителька та лакей не терплять одне одного. От в нього і з’явилася підозра з цього приводу.
— А ходи-но сюди, парубче, — кивнув пан Зеземанн, — а тепер зізнайся чесно, чи ти часом сам не погрався у привида, щоб трішечки покепкувати з панни Роттенмаєр, га?
— Ні, господарю, нехай милостивий пан собі такого не думає, в мене самого від усього цього вельми жижки трусяться, — з очевидною чесністю заперечив Себастян.
— Ну коли так, то завтра вам із ще одним сміливцем, так-так — Йоганнесом, я покажу, як виглядає той привид при денному світлі. Соромно, Себастяне, ви молодий, здоровий хлоп і тікаєте від якоїсь примари! Тепер ідіть до мого старого друга лікаря Кляссена: просив би його обов’язково прийти до мене сьогодні ввечері, о дев’ятій годині. Щоб проконсультуватися у нього, я спеціально приїхав з Парижа. Він проведе ніч у моєму будинку, так би мовити, на варті. Бо така вже склалася погана ситуація. Я розраховую на його допомогу! Все зрозуміло, Себастяне?
— Так, милостивий пане, до останнього слова. Майте надію, я все виконаю найкращим чином!
З цими словами Себастян пішов, а пан Зеземанн повернувся до Клариної кімнати, щоб позбавити доньку усіх страхів перед привидом, бо, мовляв, уже сьогодні вночі він вияснить цю справу.
Рівно о дев’ятій годині, коли діти пішли спати, а панна Роттенмаєр — у свою кімнату, з’явився лікар, у якого, незважаючи на зовсім сиве волосся, зберігся квітучий та жвавий вигляд. Здавався він ледь пристрашеним, проте після привітання вибухнув одразу веселим реготом і сказав своєму другові, поплескуючи його по плечу:
— Непоганий вигляд маєш, старий! Принаймні як на того, хто збирається просидіти всю ніч на варті.
— Терпіння, старий, — у тон йому відповів Зеземанн, — поганий вигляд буде у того, на кого ти сьогодні чатуватимеш, і кого ми таки спіймаємо.
— Отож у домі таки є хворий, та ще й такий, якого ловити треба?
— Все набагато гірше, мій любий лікарю. В мене в домі завівся привид!
Лікар знову голосно зареготав.
— Ага, пане лікарю, вам, вочевидь, подобається брати у цьому участь, — продовжив Зеземанн, — от шкода тільки, що панна Роттенмаєр не може так насолоджуватися участю в ловінні духів. Вона ж бо твердо переконана, що це хтось із моїх предків бешкетує і робить каверзи.
— А як вони познайомилися? — веселився Кляссен.
Зеземанн розповів другові усю історію привида: як кожної ночі вхідні двері самі-собою розчиняються і залишаються відчиненими аж до ранку, так стверджують усі мешканці будинку. А там, де вони чатуватимуть на з’яву, він залишив два заряджених револьвери. Бо це може бути недолугий жарт когось зі знайомих прислуги, який на час відсутності господаря вирішив полякати всіх у домі. Якщо це так, тоді постріл в повітря мав би стати непоганою шоковою терапією для пустуна. Або ж тут замішані, все ж, злодії, які у такий спосіб: налякати усіх привидом, хочуть бути певними, що коли прийдуть красти, ніхто не стане їм на заваді. В цьому випадку револьвер зовсім не завадить і навіть стане у пригоді.