Гайді. Гайді. Пригоди тривають

— Певне, шо так, — радісно здивувалася та. — Дитинцю, ти можеш читати? Ти навчилася?

Гайді видряпалася на стілець і, здійнявши хмару пилюки, взяла книжку. Пісенника довго ніхто не брав до рук, от він і припав пилюкою. Дівчинка старанно витерла його, всілася на ослоні коло бабусі і запитала, яку пісню та хотіла б послухати.

— Яку, дитинцю, хочеш, яку хочеш! — старенька трішечки відсунула від себе прядку та стала напружено чекати.

Дівчинка перегорнула декілька сторінок і почала читати то тут то там по строфі:

— Зараз сонечко вигляне, і я тобі щось прочитаю, бабуню.

Читаючи, вона ставала дедалі стараннішою та зацікавленішою:

Сонечко золотисте,
Радість та Блаженство для нас ти,
Нашого життя насолода,
Живляча душу відрада.

Хоч голову схилив
І руки опустив —
Маю сили встати,
Лице до неба підняти,
Бадьорим і веселим стати.

Бачать мої очі —
Господь все творить, як хоче.
Його творіння — Йому слава,
Наука усім нам величава.
Його воля й сила
Світ увесь створила.

Блаженні набожні,
Позбавлені всього лихого,
Минущого, земного,
Потраплять до раю —
Як згоди не оминають.

Усе минуще —
Лиш Господь сущий.
У нього сумнівів немає,
Всевишній усе знає.
Його воля й слово — усім настанова.

В Нім — милість та спасіння,
Наука поколінням.
Господь оберігає,
Здоров'я посилає,
Серця наші лікує,
Смертельний біль тамує.

Господь до усіх приходить,
Страждання й нужду відводить.
Настане мукам кінець,
Господь — утіхи вінець.
Буйний вітер лиш ледь повіває,
Бурхливе море стихає,
З неба ніжно сонечко сяє.

Блаженства Божого раю
Спокій душі дарують.
Як до найвищої мети
Туди прагнемо я і ти!

Бабуся мовчки сиділа, склавши руки. Вона, як і Гайді, була сповнена умиротворення, яке неможливо описати словами, і по її щоках котилися сльози радості.

Коли дівчинка перестала читати, старенька вимогливо попросила:

— Гайді, дитинцю, прочитай іще раз, най ще раз почую!

Господь до усіх приходить,
Страждання й нужду відводить.
Настане мукам кінець,
Господь — утіхи вінець…

Дівчинка прочитала вірша ще раз і не тільки на радість та вимогу старенької, але й тому, що сама хотіла це ще раз почути:

Господь до усіх приходить,
Страждання й нужду відводить.
Настане мукам кінець,
Господь — утіхи вінець.
Буйний вітер лиш ледь повіває,
Бурхливе море стихає,
З неба ніжно сонечко сяє.

Блаженство Божого раю
Спокій душі дарують.
Як до найвищої мети
Туди прагнем я і ти!

— Гайді, з мене темрява спала. В серці моїм темрява спала. Дякую, дитино, ти принесла мені стільки радості! — повторювала старенька раз за разом, а Гайді аж сяяла від щастя.

Такою задоволеною вона ще бабусю не бачила. Куди й подівся сум на її обличчі. Бабуся випромінювала радість та вдячність. Складалося враження, що вона прозріла і бачить красиві райські сади.

У вікно постукали, і Гайді побачила дідуся, який кликав її повертатися додому. Дівчинка вибігла надвір, запевнивши перед тим бабусю, що неодмінно завтра до неї прийде. А коли завтра пожене кіз із Петрусем на пасовисько, то прийде після обіду. Тепер вона кожного дня буде старатися, щоби бабуся перестала бути в темряві та була весела, як сьогодні. Радість на бабусиному лиці була для Гайді у стократ приємнішою, аніж сонячний день на полонині з улюбленими кізками. Бриґітта метнулася вслід за Гайді: дівчинка мала забрати свої спідничку та капелюшок. Мала спідничку взяла, перекинула її через руку. «Дідусь її бачив уже», — подумала вона собі, а от від капелюшка категорично відмовилася. Нехай, мовляв, залишається у Бриґітти, бо вона його ніколи-ніколи вдягати не буде. Гайді була настільки під враженнями, що вирішила поділитися радістю з дідусем: виявляється, пампушки для бабусі можна купити в селі, аби тільки мати гроші. А бабуся стала радісною, і її не оточує більше пітьма. Коли Гайді оповіла все, що сталося, вона повернулася до того з чого починала: