— Ой, квіточки! — скрикнула Клара, — цілі зарослі ніжних червоненьких квіточок! А як дзвіночки колишуть синіми голівоньками! От якби я могла встати й нарвати собі квіток!..
Гайді блискавично метнулася до квітів, що так сподобалися Кларі, й повернулася з великим букетом.
— Але це просто ніщо, — сказала вона, поклавши букет подрузі на коліна, — от коли б ти піднялася з нами на пасовисько, там є на шо подивитися! Там в одному місці росте сила-силенна різних квітів: золототисячник, багато-багато таких же синеньких дзвіночків, а ще тисячі світло-жовтих квітів, що блищать у траві щирим золотом. А ще там є квіти з великими листками. Дідусь називає їх «сонячні очі». Крім того там ростуть коричневі квіточки, знаєш, такі з кругленькими голівками! Вони так пахнуть! Як там красиво! Сядеш посеред цих квітів, і нікуди йти не хочеться, вставати не хочеться — так гарно!
Гайді зі сяючими очима захоплено розповідала про улюблені місця. Клара й собі запалилася бажанням побачити їх.
— Бабусю, могла б я піти туди? Як ти думаєш, я б змогла піднятися на гірське пасовисько? — пристрасно запитувала дівчинка. — Якби я могла ходити, я б піднялася із Гайді в гори!
— Та я попхаю тебе! — жваво запропонувала та й, щоб показати наскільки це просто, набрала такого розбігу, штовхаючи візка навколо хати, що він, повернувши за ріг, ледь не покотився вниз.
На щастя, дідусь, який був поблизу, вчасно спинив його.
Поки Гайді з Кларою та бабусею милувалися ялинами, господар без діла не сидів. Тепер коло лавки під хатиною стояли стіл і крісла для гостей. На столі розставлено необхідний посуд, щоб можна було гарно, на природі, пообідати. Обід саме булькав, паруючи, у котлі та підсмажувався на страви, і всі дружно та весело взялися полуднувати.
Бабусі страшенно сподобалося так обідати. З видом на далеку долину та чистим, без жодної хмаринки, небом над горами. Легенький вітерець приємно охолоджував всіх, хто сидів за столом, та приємно бринів у ялинах, ніби виграючи святкову застільну музику.
— Скільки живу, ще ніколи так не обідала, яка це краса! — вигукувала бабуся. — Очам своїм не вірю, — страшенно здивувалася вона за якусь хвилю, — Кларусю, та ти смакуєш аж два кусні сиру!
І дійсно на Клариній скибці хліба парував другий шматок золотисто підсмаженого сиру.
— Бабусю, це так смачно, набагато смачніше ніж сир у Рагаці, — проплямкала повним ротом Клара.
Гостренька страва їй дуже засмакувала.
— Бери побільше, — задоволено всміхнувся Вуй. Секрет рецепту в гірському вітрові, він робить смачним навіть найпростішу страву.
Ось так і проходив полудень. Бабуся і Вуй розуміли одне одного з півслова, тому спілкувалися легко й невимушено. Мали спільну думку щодо ставлення до людей, до певних речей та до порядку, який мав би панувати в світі. Отак, за милою бесідою незчулися, як день почав потроху переходити у вечір. Ближче до вечора бабуся сказала:
— Кларусю, нам треба збиратися, глянь, де вже сонце. Скоро прийдуть носії з ношами та конем.
Клара, яка щойно була веселою і життєрадісною, відверто засумувала. Почала просити бабусю:
— Ще годинку, будь ласка, годинку або дві. Не подивилися, як хижка виглядає всередині, не бачили ліжечка Гайді й взагалі, як там усе влаштоване. От якби додати кілька годин до дня, щоб він був довшим!
— Ну не думаю, що таке можливе, крім того, це, мабуть, мало б не дуже хороші наслідки, — відповіла бабуся.
Проте ідея оглянути хатинку зсередини прийшлася їй до смаку. Отож всі повставали з-за столу, і Вуй впевнено покотив крісло до вхідних дверей. Проте на порозі виникла проблема: двері були завузькі, й крісло не могло проїхати всередину. Довго не роздумуючи. Вуй узяв Клару на руки і заніс у хату. Бабуся жваво розглядала все, їй було приємно бачити, як дідусь облаштував свій побут і утримує житло в порядку та чистоті.
— А твоє ліжечко там, угорі, правда? — спитала у Гайді і без остраху полізла драбинкою на горище, встелене сіном.
— Як тут пахне різними травами, — почулося звідтам, — сон тут, без сумніву, міцний і корисний для здоров’я!
Бабуся підійшла до вікна в фаціяті, тим часом на горище піднявся дідусь із Кларою на руках, а за ними вистрибала по драбинці Гайді. Всі повставали навколо гарненько облаштованого ліжечка. Бабуся задумливо дивилася на нього, із задоволенням вдихала духмяний запах свіжого сіна. Клара була в захопленні від постелі подруги.
— Гайді, як тобі тут весело! Ти можеш, лежачи, дивитися в небо, тут так пахне, і чути, як «співають» на вітрі ялини. Я ще ніколи не бачила такої затишної спальні!