Все почалося по обіді, коли красунчик Льоня дістався офісу нардепа.
— Де ти вештаєшся?! Шеф уже тричі про тебе запитував! — сказав помічникові бодігард іще на парковці. — Навіть наказав аеропорти перевірити. Думав, що ти втік.
Льоня не насторожився.
— Такі у тебе тупі жарти, — відповів бодігарду легковажно, а тепер допетрав: який же він йолоп! Людина ж попередити його намагалася! А він…
А він усю першу половину того дня витратив на пошуки горе-кілера, який погодиться за скупі дві штуки баксів завалити зухвалого сміливця Андрія Івановича Чорнобая. Взагалі-то, бюджет замовного вбивства становив нерівні і нелогічні шість штук, які Льоня примудрився вициганити у Гашинського, бо той завів звичну пісеньку: от, мовляв, хай спочатку людина роботу виконає, а потім ми їй заплатимо. Та Льоні вдалося умовити нардепа відкрити гаманець, бо нагадав: заява зі звинуваченням у вбивстві — справа серйозна і краще розібратися з нею якомога скоріше. Гашинський понив трохи, та гроші дав! Оті самі нелогічні і нерівні шість тисяч баксів, бо Льоня не зміг переконати шефа дати більше. Помічник голову зламав, намагаючись придумати, що має зробити, аби до нардепа не дійшла інформація про те, що чотири тисячі із шести Льоня планує залишити собі.
— Скажу Гашинському: дві — аванс, — вирішив.
Виконавця пригледів у дешевому нелегальному ігровому клубі, де азартні покидьки курили якусь гидоту і програвали бабусині пенсії, мамині обручки і крадені гаджети. Прийшов сюди не випадково: у клубі керуючим працював Льонин друг дитинства на прізвисько Торба, який знав, чим дихає контингент. Торба і вказав Льоні на чоловіка років сорока, худого до такого ступеня, що здавалося, у нього під одежиною тіла немає, бо та одежина тихо коливалася, наче порожня, при кожному кроці.
Льоня підсів до худого, коли той сіпався перед комп’ютером і тихо вив, бо не мав і копійки, аби продовжити гру.
— Можу прокредитувати, — сказав.
— Я грошима кредити не віддаю, — нахабно відповів Льоні худий. — Можу відпрацювати.
— Підходить, — кивнув Льоня.
Деталі обговорили на вулиці біля клубу.
— Дві? — здивувався худий. — Ні! За дві — я пас! Вибач, але дві — то не ціна.
— А ти знаєш ціни?
— Думаєш, ти перший у клуб із такою пропозицією приходиш? — зухвало збрехав худий, та брехня спрацювала.
— Дві — аванс! — змушений був сказати Льоня. — Після того як виконаєш роботу, отримаєш іще дві. Згоден?
— Давай аванс! — відповів худий.
Бакси отримав разом зі старим «ТТ», фотографією Андрія Івановича Чорнобая, його автівки, інформацією про чоловіка і адреси, за якими він може перебувати, а також допотопним мобільним. Натомість Льоня відібрав у чоловіка паспорт, перевірив за ним місце проживання такого собі Івана Микитовича Половинка, 1980 року народження, розлученого і бездітного, що теж порадувало Бурсака.
— Тиждень тобі на розвідки, — сказав найманцю. — Не більше! Потім виконуєш роботу і отримуєш залишок гонорару. І пам’ятай! За тобою не тільки Торба слідкуватиме, а й мої люди! Навіть не намагайся зіскочити!
Худий абсолютно серйозно відповів, що більше за гроші цінує свою репутацію і дорожить своєю порядністю, і цілком задоволений такою відповіддю Льоня попхався в офіс нардепа, аби доповісти про майже зроблену роботу.
— Тримайте його! — крикнув Гашинський бодігардам, коли помічник увійшов до його кабінету.
Двоє дужих кабанів ухопили красунчика, а той геть нічого не розумів, горланив, як різаний:
— Шефе, що сталося?! Шефе?!
— Ах ти ж, падло! Паскудний дебіл! Покидьок! Я тебе зубами загризу, суко! — отоді-то Льоня і побачив, як депутатські оченята стають цвяхами.
— За що?! За що?! — волав.
— А ти не знаєш?! Де мої гроші, козел! Де мої гроші?!
— Та звідки я знаю?!
— А звідки твої «пальчики» на речах того козла, який кейс украв, теж не знаєш?! Дружок твій? Ти його підговорив кейс украсти?! Кажи, паскудо!
Льоня б ні за яких умов не витримав і хвилини катувань, розколовся б, як горіх. Та у народного депутата Гашинського від люті впала планка: вхопив малахітову важку попільничку, та як дасть помічникові по маківці! Льоня і відрубався. Гашинського це не зупинило. Наказав бодігардам відволокти Льоню до таємної кімнати, і поки тягнули — бив! І як затягнули — бив! Ногами непритомного. Ребра переламав. Ногу. Обидві руки… Внутрішні органи і голова теж не лишилися неушкодженими. Живим Льоня Бурсак лишився тільки тому, що увірвалися правоохоронці і Гашинського затримали.