Що глухіший кут, то несподіваніший з нього вихід. Неподалік торговельного центру під тополями випотрошила сумку: вийняла з неї все чисто, акуратно поскладала під деревом. Лишила при собі тільки мобільний і гаманець. Потім обережно поклала до сумки Мурчика.
— Дуже тебе прошу, потерпи, — погладила кота, закрила сумку: от і все! Готова витратити на вечерю чоловікові останні гроші.
Сумку з котом — на плече і попхалася кулінарію обносити.
Плов, млинці з сиром, запечені курячі стегенця, а ще хліб, цукор, гречка, олія, улюблена Тьомина салямі, молоко для кота. У гаманці — вітер. Не зважала, наче ситна магазинська вечеря — невід’ємна частина складної розмови, яка вже душу рве, хоч Галя ще і слова вголос не вимовила. Тягнула повні торби додому, просила себе:
— Тільки б не розплакатися!
Тьома відчинив двері, та чомусь не зробив, як завжди, крок назад, аби пропустити Галю у передпокій. Роздивлявся дружину із прикрістю: у кожній руці по пакету з продуктами, на плечі важка повна сумка. Пакети з продуктами відібрав і тільки потім відступив:
— А в сумці що?
— Та так. Неїстівне, — Галя поставила сумку в куті передпокою. Дивилася на Тьому напружено. — Зголоднів? Ходімо вечеряти.
Тьома поніс на кухню продукти і куплену вечерю. Викладав усе на стіл разом із порожнім гаманцем і мобільним дружини і навіть не здивувався тому, що мобільний і гаманець не в сумці. А в передпокої Галя швидко скинула чобітки і тепло-жовту куртку, трохи відкрила сумку, аби Мурчику стало чим дихати, погладила його:
— Трохи почекай. Скоро дам тобі молока.
Посунула на кухню, ніби приречена. «Повечеряємо, і вже тоді… все розповім. Розповім. Тільки б не розплакатися», — вмовляла себе, та все ж не уявляла, як відкриє рота і вимовить: «Тьомо, у мене ВІЛ!»
Поки розкладала продукти по полицях, Тьома вже за столом — їсть плов прямо з пластикового судочка, хоч Галя того терпіти не може. Вона не бурчить, просто дістає кілька глибоких тарелів, аби перекласти з пластику у фарфор і плов, і млинці, і курку. Вона робить так щоразу, і від того куплена вечеря щоразу прикидається домашньою. Галя закриває на те очі. Галя приймає неогидні компроміси. Та сьогодні їй особливо гостро хочеться відчути домашню атмосферу довіри, любові, підтримки, тож вибирає найгарніші тарелі. «А ще заварю чай…» — констатує розгублено.
Плани летять шкереберть.
Галя не встигає перекласти до тареля млинці, коли Тьома відривається від плову, дивиться на дружину.
— Знаєш, яке повідомлення мені сьогодні надіслали на вайбер?
Галя мала би спитати «яке», та язик — своє:
— Не знаю.
— «Йолопе, ти вляпався! У твоєї дружини СНІД!».
Тьома дивиться на Галю, усміхається скептично. Та усмішка — наперед продемонстрована логічна відповідь на реакцію Галі, бо дружина ж не змовчить, відреагує на маячню, яку злі козли розсилають усім підряд. Обуриться: «Це вже за межею добра і зла! Тьомо, нащо люди це роблять?!» От у цей момент і стане доречною скептична Тьомина усмішка. Як прояв мудрості і прозорливості: мовляв, мила моя, люди не просто козли! Вони — вкрай небезпечні козли!
Галя реагує геть не так, як передбачає Тьома. Мовчить. Дивиться на чоловіка блакитними чистими очима, та за мить вони стають синіми від сліз.
— Це правда, — шепоче врешті, бо вже не бачить різниці між тими страхами! ВІЛ, СНІД… Яка різниця? Однаково моторошно!
— Що?!. Ти не жартуєш?! У тебе СНІД?! — Тьома одночасно намагається не подавитися пловом, підхопитися зі стільця і якнайдалі відсахнутися від Галі, бо вона стоїть зовсім близько біля столу, рукою дотягнутися можна. Та Тьома Чорнобай не Цезар. Падає на підлогу, зойкає, бризкає пловом з рота, лається.
— Дідько… — і не зупиняється, відповзає все далі і далі від Галі, як від найогиднішого жаху, і те можна прочитати у Тьоминих очах, бо вони кричать: жах! Найогидніший жах!
— Тьомо…
— СНІД?! Мать твою! Пішла геть! Геть, потворо! Забирайся з мого дому! Негайно! Ти почула? Сволота! Дідько, яка ж сволота! Ти мене заразила? Так? Дідько, а як я тепер… — з кухонної підлоги майбутній психолог плюється пловом і верещить так голосно, що на столі мертві курячі стегенця тремтять разом зі своєю пластиковою труною-судком.
Галю так сильно вражає реакція чоловіка, що дихати, жити, ворухнутися — несила. Кам’яніє... Із жахом спостерігає за тим, як Тьома задки відповзає до кухонних дверей, підхоплюється, вибігає з кухні. Зі спальні чути брязкіт новенької рожевої Галиної пластикової валізи і Тьомині волання.