— Проходь!
Головний затятівський баламут, одноногий каліка Толя Сулима справедливо називав свою колишню дружину Анку Сулиму вогняною богинею, бо й у сорок п’ять від неї пашіло яскравою сексуальною енергією: чоловіки відчували її на фізичному рівні. І як тільки вони те відчували і починали розпускати руки, Анка магічним чином перетворювала свою сексуальну енергію на агресивну атакуючу силу.
— Біжіть від мене якнайдалі, бо, якщо наздожену, не пожалію… — казала зухвальцям з такою залізобетонною упевненістю, що деякі навіть починали сумніватися: а перед ними взагалі — жінка?
— Яка вона жінка?! Бухгалтерка! Самі цифри у голові, — ображалися ті, хто отримав від Анки відкоша.
Білолиця чорноброва міцна Анка, яка керувала затятівським відділенням комерційного банку, і справді полюбляла уявляти своє життя у цифрах. Колись у юності таке вимріяла: у 22 — закінчити інститут, вийти заміж і вгризтися в кар’єру, у 25 народити першу дитину, а далі з дітьми вже як вийде, бо спочатку — кар’єра! Щоб до тридцяти започаткувати власну справу, купити дім і машину, бо до тридцяти п’яти має об’їздити пів планети, може, вивести свій бізнес на міжнародний рівень, щоби зустріти 45 років у багатому домі на Печерських пагорбах столиці з таким матеріальним запасом міцності, який дозволить далі йти — хоч у політику, хоч в управління державою. Хіба погана мрія?
Життя перевернуло ті плани шкереберть. А все Толька! Най би краще був відвів свої примружені котячі очі, коли дев’ятнадцятирічна студентка Анка, яка навчалася у Києві на економістку, приїхала у Затятове до батьків по картоплю і сало й тягнула вулицею до батьківської хати повну брудного одягу сумку, аби вдома ще й усе те перепрати. А тут — Толька. Тільки з армії повернувся — дорослий до сказу, все про життя знає. І про любов. А ще — кучерявий, як кіношний отаман Лютий з «Невловимих месників». Мамо ти моя! Анка лиш глянула у звабливі очі — і пропала.
Сама до хлопця підійшла. Верзла щось типу: допоможеш сумку доперти? А коли підхопив її легко, пішов вулицею так, ніби життя особисто перед ним червону доріжку розстелило, крокувала поряд, намагалася приховати хвилювання дурними запитаннями.
— А ти хіба затятівський, бо я тебе раніше не бачила?
— І я тебе ніколи… не помічав!
Засмутилася. Та не здалася.
— А з якого ти району? З Семи Вітрів? Бо тільки там такі…
— Які?
— Я би розказала які, та часу не маю, — ляпнула, бо не знала, що відповідати по суті. Вже хотіла забрати сумку і самій забиратися.
І тут Толя сказав:
— Може, увечері зустрінемося? Бо дуже цікаво, що ти проти хлопців із Семи Вітрів маєш!
Отаке, мамо ти моя! І з усіх твоїх обережних бесід з донею про доросле інтимне життя, які скоріше нагадували не сексуальне виховання, а гурток ботаніки, Анка запам’ятала лише тезу про необхідність уміти вчасно зупинитися і відмовитися від інтимної близькості. На користь такого вольового рішення мама навіть наводила ряд вагомих аргументів, та того дня Анка ніяк не могла їх пригадати… Тому у міцній хаті Толиної бабусі — тільки-но віддала дім онуку, а душу Богові, — куди хлопець привів Анку після двогодинного кружляння лячними вулицями рідного Затятового, вирішила бути відважною: після першого у своєму житті сексу не втекла, щоб на самоті ще раз прокрутити у мізках і пережити новий емоційний досвід, а лишилася з хлопцем, бо дуже хотіла поближче із ним роззнайомитися, роздивитися ті звабливі очі, гладити кучері, міцне сильне тіло, наче кодувати: ти тільки мій!
За безсонну ніч багато цікавого дізналася, та головна новина оглушила за два місяці, коли усвідомила: три тижні поспіль можна ригати не тільки від проблем ШКТ!
Доля вишикувала цифри у житті Анки на свій розсуд. За три місяці після знайомства стала дружиною Толі Сулими, переїхала до файної хати з великим садом, яка Толі від бабусі дісталася, взяла академічну відпустку, щоб за півроку у 20 народити синочка Сашка, тому інститут закінчила лише у 25. Як не намагалася повернутися у попередні плани — нічого доброго з того не вийшло, бо Толя Сулима виявився не тільки збіса звабливим і фізично привабливим, а й абсолютно позбавленим честолюбства і амбіцій. Щиро дивувався планам Анки завоювати увесь світ, бо самого цілком влаштовували життя у забутому Богом Затятовому і робота на лісопилці місцевого ділка Аліка Хитрука: і поряд з хатою, і гроші нормальні!
— Хіба тобі не хочеться вирватися з цієї діри?! Вступити до вишу, вивчитися, побудувати кар’єру? — із роздратуванням питала Анка чоловіка. — Як можна жити без мрій, Толю?