— Артеме… Так вчиняють чоловіки, які точно знають: дружини їх зраджували! А ти хіба у тому впевнений?
— Тату! Якби вона не відчувала за собою вини, якби той СНІД для неї був такою ж приголомшливою новиною, як для мене, вона б мені сама все розповіла!
— А вона?
— А вона мовчала! І я не знаю, скільки часу мовчала! Призналася, тільки коли я її запитав! І то… Тільки тому, що мені якийсь козел повідомлення надіслав! Про те, що Галя — заразна! — мовив, засмутився. Відчував: щось зайве ляпнув!
— Тату…
— Так ти не знаєш, де Галя зараз? — спитав Чорнобай.
— І знати не хочу. А чому питаєш?
— Не віриться, що Галя — гуляща. На весіллі так на тебе дивилася… Я тоді подумав: пощастило синові.
Тьома насупився: розмова виходила з-під контролю! Ще кілька запитань, і батько дійде висновку, що гроші синові поки можна і не надсилати.
— Виходить, ми помилялися! Чуєш, тату? Певно, то у мене від тебе: геть не розбираюся в людях! Добре, що все з’ясувалося зараз, коли ще є шанс на одужання. Так лікарю і скажу: вірю, що одужаю! Він має зараз прийти.
— До тебе додому?
— Я останні гроші віддав, аби лікар контролював усі етапи обстеження, мій стан щодня оцінював. Ти ж мене не підставиш? Сьогодні вишлеш кошти на обстеження і лікування?
— Перевіриш банківський рахунок за годину. Думаю, кошти вже будуть у тебе.
— Перевірю! Вибач! Лікар у двері дзвонить!
Тьома вже хотів відключити дзвінок, так несподівана думка змусила загальмувати.
— Тату! — гукнув у слухавку. — Я сьогодні поміняю номер телефону. Не хочу, щоби Галя мене діставала. Тобі пізніше новий номер скину. Домовилися?
Оперативно відключив дзвінок: більше з батьком говорити нема про що! Тут же взявся перевіряти рахунок, та банківський онлайн-сервіс якогось біса гальмував і глючив.
— І ти — сука! — обізвав його Тьома.
Психонув. Дістав з телефону карточку, розламав, викинув. До біса! За годину зганяє в банк і дізнається, скільки на рахунку! Однаково треба готівку зняти. Заодно і новий номер для мобільного придбає!
Вже почав збиратися, та раптом дзвінок — дзень! Майбутній психолог насупився: Галя або…
— Лікар? — усміхнувся скептично, наче б його брехня мала миттю матеріалізуватися.
Артем глянув у дверне вічко, усміхнувся: і не Галя, і не лікар! Відчинив двері: з порога на нього з обережною цікавістю дивилася масажистка зі вправними руками Женя Лисиця. З усіх співробітниць «Белли», які свого часу гуляли на весіллі Артема і Галі, майбутній психолог найбільше запам’ятав саме Женю, і не тому, що у високої, стрункої, ніби загартованої для боїв без правил дівчини очі світилися відвертими бажаннями, а тому що і язик правди не приховав, а то вже геть інакше висвітлює характер людини.
— Галю, хіба ти заслужила такого мужчину?! — на весіллі, коли гості вже попідхоплювалися зі своїх місць за столом, аби танцювати, п’яненька Женя відвела білосніжно-невагому Галю до вікна, виливала на неї свої печалі. — Ти йому — не пара. Хіба ти сама не розумієш? Він швидко втомиться від твоєї «правильності», а я б знайшла, чим такого мужчину розрадити.
Артем тоді почув. А сьогодні — згадав. Прискіпливо глянув масажистці у вічі, та подій квапити не став.
— Женю? Привіт, — сказав. — Якщо ти до Галі, то вона тут більше не живе!
Масажистка здивувалася і навіть не намагалася те приховати: брови злетіли, усміхнулася.
— Не живе? Добре. Бо я не до Галі, — відповіла. — Я до тебе, Артеме. Можна?
Тепер уже здивувався майбутній психолог, та, на відміну від дівчини, не став того демонструвати.
— Проходь, прошу. Не станемо ж ми розмовляти у під’їзді, — іноді Тьома Чорнобай міг бути неймовірно чарівним, але сьогодні був геть не той випадок: ніч не спав, нерви на межі, а ще їсти хотілося. Тож запрошення прозвучало трохи кострубато.
Женя Лисиця уміла не помічати того, чого не хотіла! Манірно пройшла до вітальні, поклала на стіл коробку свіжоспечених круасанів.
— Не встигла поснідати, — пояснила. — Якщо пригостиш чаєм — поснідаємо разом.
Тьома запивав чаєм круасани: смачно! Женя ледь торкнулася французької здоби: сиділа за столом навпроти Тьоми, рилася у сумці.
— А ти… до мене… чому? — жував і говорив. — Сподіваюся, не станемо про Галин СНІД говорити, бо для мене — все ясно! Не хочу більше повертатися до цієї сторінки мого життя. Я перегорнув її. Одне бісить! А раптом Галя і мене заразила!
— Так я тому і прийшла, — відповіла Женя. — Даси мені краплю своєї крові?
— А ти мені що… навзаєм?