— Мій репертуар… необмежений, — повідомила розумово обмежена масажистка.
— Значить, чекатиму тебе, Женю.
Женя недовірливо зиркнула на хлопця: не жартує? Прогнозувала будь-який розвиток подій під час свого наглого візиту до Галиного чоловіка, та ще й з експрес-тестом на ВІЛ, але щоби з першої спроби — в десятку?!
— А Галя не повернеться? — спитала обережно.
— Не повернеться.
— А якщо з’ясується, що Галя не хвора? Вона прийде до тебе і скаже: мій любий, я нічим не завинила перед тобою. Я — чиста, — замовкла, дивилася на Тьому з такою надією, наче вирішувалася її доля.
Майбутній психолог задумався. Навіть насупив брови. Подивився на Женю уважно, наче порівнював її з Галею.
— Запізно, — мовив нарешті. — Тепер мене реально вабиш ти.
— Справді? — Женя так зраділа, що не втрималася, бовкнула зайве. — А Галя і справді не хвора! Не заразна!
— Що?
— Юлька! Хазяйка наша! Дуже образилася на Галю! Ну, і підправила трохи результати її аналізів! Замість негативного ВІЛ-статусу нагородила Галю позитивним.
— За що можна образитися, щоб так відомстити?
— Розумієш! Галя допомогла злодієві стирити у Юльки кейс, і ми всі думаємо, що у кейсі було повно грошей. Галя тобі хіба не розповідала?
— Ні… — Тьома насупився. Та що відбувається?! Як не одна Галина таємниця випливає, так друга! Вони взагалі про його дружину говорять, бо у Тьоми складається відчуття, що про когось іншого?..
— Галя, ясна річ, клялася і божилася, що не має ніякого стосунку до пограбування, але Юлька у нас — ще та падла. Сказала, що знищить Галю. От і знищила, бо Галя, хоч і здорова, від Юльчиної брехні вже не відмиється. І роботи ніде не знайде. Юлька про це подбає. Біда, скажи?! Галі тепер не позаздриш. Що на неї тепер чекає? Самі злидні!
Женя замовкла, бо тільки тепер второпала: надто вже багато розповіла жаданому мужчині! Ще й у той день, коли вперше дорвалася до його тіла. Засмутилася, бо Тьома мовчав. Дивився кудись повз Женю.
— Зай… Ти думаєш про Галю? Тобі її шкода?
— Думаю, пограбування — це не про Галю. Вона — яка в сексі, така і в житті. Не той азарт. Ти — куди крутіша, Женю, — глянув на масажистку. — На тебе увечері чекати?..
— Зай! Ти ще питаєш?! Прибіжу, як тільки зможу! Ти — обалдєнний! Чманію від тебе! А якщо Галя…
— Женю! — перебив Тьома масажистку. — Давай домовимося! Ми більше не згадуватимемо Галю! Вона мені брехала! Не розповідала всієї правди! Я не шкодую, що порвав із нею. Її більше немає!
Після виснажливої і спустошливої безсонної ночі очі злипалися. Галя сподівалася: зараз точно засне, бо врешті поїла, зігрілася їжею зсередини, знайшла безпечний куток, у якому можна сховатися від усіх. Поставила валізу при стіні, кейс запхнула у платяну шафу, скрутилася на широкому двомісному ліжку у просторій і напрочуд світлій гостьовій кімнаті, заплющила очі, а сну нема! Зник! У мізках тривожним червоним ліхтарем: ВІЛ, ВІЛ!
Схлипнула і аж розсердилася, бо…
— Краще кусатися…
Витерла сльози долонькою. Вмостилася зручніше — все ж мала надію перепочити і поспати, перш ніж голова остаточно заповниться безнадією і відчаєм, бо вже зрозуміла: будь-яка думка про ВІЛ блокує процес мислення в принципі — мізки відмовляються аналізувати ситуацію, шукати з неї вихід. Натомість увесь простір і, здається, увесь білий світ заповнюються жахаючим страхітливим чорним хаосом. Душить, не дає дихати, наказує сховатися і заніміти, а якщо і штовхає, то лише до прірви. І ніяк його не здихатися! Може, хоч уві сні відступить?
Сон все не приходив. Галя хвилин двадцять пролежала із заплющеними очима і за весь цей час змогла зачепитися лише за одну обнадійливу думку.
— Мій глухий кут — тут? — прошепотіла, згадавши, як Тьомин тато глянув на неї із прикрістю, проте сказав: «Залишайся!»
Розплющила очі, сіла на ліжку. В іншій ситуації із захопленням би констатувала: в світі є дива, бо як інакше пояснити, що вночі на заміській трасі повернула саме на ту дорогу, яка і привела до єдиного місця на землі, де для неї знайшовся прихисток. Та сьогодні Галя не вірила у дива. Звичайний збіг! Вона згадала про існування Тьоминого батька лише тоді, коли побачила при дорозі пафосний борд з рекламою його бази відпочинку і з підсвідомості випливли Тьомині плачі, коли жалівся на багатого тата, який володіє шматочком раю на землі, та не дуже ділиться із сином прибутками від нього.
Задумалася: що вона взагалі знає про Андрія Івановича Чорнобая? Лише те, що він, певно, ще той козел, раз покинув Тьомину матір з малим сином на руках і дременув світ за очі.
— Хоч би затримувався на своїй базі до ночі, щоби менше з ним перетинатися, — сказала, бо на горлянку наступало відчайдушне бажання не бачити геть нікого. Глухий кут таким і є, бо до нього не зазирають люди. «За винятком хазяїна!» — подумала, та раптом зрозуміла, що знає про свекра навіть менше, ніж їй потрібно! Чому, приміром, вона вирішила, що Чорнобай живе у своєму дерев’яному палаці один? Навіть, напевне, він живе не один. Поруч з ним є люди.