— Не стій! — гукнула йому хазяйка «Белли». — Їдьмо!
Галя схаменулася, подалася до пані Жадкіної. Узяти би її за руки, благати. Та шкіра на хазяйчиних руках почервоніла, пішла пухирями. Галя товклася біля хазяйки, яка у вкритому коричневими плямами жакеті Dior уже сідала в «тойоту» красунчика.
— Юліє Володимирівно! Давайте зателефонуємо до поліції. Я запам’ятала грабіжника! Куртку його! Бейсболку!
— Ти вже сьогодні наробила справ! — зі злим роздратуванням відрізала пані Жадкіна, та Галя завелася, не здавалася.
— Вибачте, я так хотіла вам допомогти! Мені так шкода! Ви їдьте до лікарні, бо вам потрібна допомога, а я поки викличу поліцію! Ми знайдемо того покидька, Юліє Володимирівно!
Пані Жадкіна уп’ялася в Галю таким злим поглядом, що дівчина фізично відчула, як хазяйчині очі рвуть її на шмаття.
— Ти не наказуватимеш мені, Чорнобай! — прошипіла. — Чекай, поки повернуся! І тільки рипнися хоч комусь зателефонувати! Дуже пошкодуєш!
Уперше за п’ять років роботи в «Беллі» хазяйка назвала Галю на прізвище.
Минуло години зо дві з тих пір, як пані Жадкіна з красунчиком на «тойоті» здиміли у невідомому напрямку, Галя тремтячими руками робила укладку грубій молодиці, чий тато дослужився чи то до військового, чи то до поліцейського генерала, і все думала, чому так сильно її вразило не те, що її спроби допомагати людям такі недолугі, не поцуплений кейс, не обпечені Юльчині руки, а те, що хазяйка назвала її за прізвищем чоловіка — Чорнобай!
Косувала на колежанок: притихли, на Галю не дивилися, не перемовлялися. Спілкувалися тільки зі своїми клієнтками, та збоку то не виглядало як ідеальна атмосфера ідеального салону краси: у повітрі дзвеніло тривожне напруження. І варто було клієнткам покинути «Беллу», як дівчата враз збудилися, зібралися докупи: очі блищать!
— Так шкода Dior! — вигукнула Женька Лисиця. Із викликом глянула на Галю. — Нащо ти жакет Юльці попсувала, Галю?
— Що тобі неясно, Женю? — підключилася Олександра Петрівна. — Галя допомогла якійсь сволоті пограбувати нашу Юльку!
Галя вухам не повірила.
— Ви серйозно?
— Ти хоч перед нами дурепку не розігруй! — відповіла Олександра Петрівна. — Чи ти нас за дуреп тримаєш?! Якби ти Юльку не облила кавою, вона би того покидька точно наздогнала. Я у вікно все бачила.
Галя дивилася на колежанок, та бачила терези: на одній чаші вона — одна-єдина, на другій усі дівчата скупчилися. Он і адміністраторка Улянка посеред них. Спантеличено супить вузький лобик:
— О-о-ой… А я тепер розумію! Кавомашина не випадково зламалася! Пам’ятаєте, як вчора уже ввечері Галя усім нам каву робила? Кавомашина після того чомусь перестала функціонувати. Дивно, да? Ніколи не ламалася, а вчора — зламалася. І сьогодні Галя сама визвалася по каву сходити.
— Галю, а що у кейсі?! Ну, признайся! Я ж по очах бачу: ти знаєш! — сіпала Галю Женька Лисиця.
— Там гроші! — вигукнула Улянка.
Раптом чаші терезів хитнулися, Галя дивиться — Оля Корнійчук поряд із нею стала. Та як гаркне на адміністраторку:
— Уляно! Рота закрий, а то як вмажу зараз, коза ти невдячна!
І всі — ніби отямилися. Та до Галі: вибач, подружко, ніхто тебе не обмовляє, просто збоку все виглядає надто підозріло. Ти би сама запідозрила підступ, якби бачила все те збоку!
— Підозріло лише те, що Юля відмовилася викликати поліцію, — відказала Галя.
— І що ж у тому підозрілого? — знизала плечима Олександра Петрівна. — Чи ти забула, за ким наша Юлька заміжня? Для неї: що до поліції дзвонити, що чоловікові — одна холєра!
Хазяйчин чоловік Фелікс Аскольдович Жадкін, 62-річний поліцейський полковник з Rolex за 70 тисяч євро, іноді з Rolex за 25 тисяч євро і вже геть зрідка з Rolex за мізерні 9 тисяч євро на зап’ястку, надлишковою вагою і хронічно набундюченою пикою, нечасто з’являвся у «Беллі», тож не дивно, що Галя взагалі забула про його існування.
— Полковник уже, певно, поліцію всієї країни на вуха поставив, — припустила косметологиня.
— Хоч би знайшли покидька, — на автоматі сказала Галя, хоча більше її тривожили попечені хазяйчині руки, і так хотілося, аби лікарі допомогли Юлії Володимирівні і щоби слідів від опіків на її шкірі не лишилося…
— Нічого з нею не станеться! Такі, як наша Юлька, не ламаються, не псуються, не хворіють і, певно, навіть не вмирають, — презирливо пхикнула Женька Лисиця. Заспішила до чергової клієнтки, яка саме входила до «Белли».
Галя з Олею Корнійчук зачинилися у службовій кімнаті. Оля активно і довго, але геть непереконливо намагалася заспокоїти Галю, розмірковуючи про дива, винятки з правил та інші причини для того, аби надзвичайні події цього дня закінчилися хепі-ендом, а Галя все чекала хоч якоїсь звістки від пані Жадкіної. Мордувалася подумки: як там Юля? Та час плив, з’їв день, підсунув ближче до себе вечір, як обов’язкову страву перед тим, як випити темну ніч, а від хазяйки «Белли» — ані гу-гу.