Тепер Манджю також мешкає в чомусь на кшталт притулку. Комунальне помешкання для таких, як вона, хто наробили в житті дурниць, зі щотижневим візитом до психіатра — усе безкоштовно; дуже схоже на наш притулок для птахів, хоча, звісно, люди не сидять у клітках. І прибирають за собою самі, і готують, ясна річ теж самі. Звичайно, Манджю допомагає всім — порається по господарці, куховарить, така собі загальнодоступна мамця. А вона ж іще молода, а ще маленька, худенька, колишня анорексичка — принаймні була, коли мешкала у Франс, коли я бачив її з торбиною із білизною, що була більшою за неї, а насправді Манджю постійно худла, марніла, помічати це було неприємно, однак жодного разу вона в мене не їла, гадаю, вона тоді взагалі ніколи не їла, принаймні точно не їла тоді, коли зазвичай живляться лише окремі види тварин — скажімо, уночі, як куниця чи тхір. А її спроба самогубства — авжеж, тепер про це говорити можна, бо зрештою вона врятувалася, утікши від Франс, захопивши наплічник і опинившись посередині абсолютної пустки, десь під мостом. Вона надіслала мені звістку, зізнавшись, що прийняла снодійне, запивши джином, і що відчуває близький кінець, і я відразу подзвонив до поліції і описав місцину — сам я авта не мав, тому вчасно прибути не міг. І щойно поліція знайшла її та доправила до центру, де Манджю мешкає нині, де є лікар, психіатр, де їй допомагають дати раду з документами, вона успішно дряпається до світла. Відтоді за нею постійно наглядають — достоту як у нас за птахами, думаю, спершу її масу також весь час перевіряли; а втім, хай що там було, а певної миті вона вирішила бути за мамцю всім тим шибеникам у притулку.
Це нагадало мені ще одну історію у притулку — справжню, але дуже дивну. До речі, П’єр тоді зауважив, що не бачив такого за всю свою кар’єру орнітолога. Пташеня дрозда випало із гніздечка, за інструкцією його посадили до інкубатора, відгодували, а коли птах зміцнів, його пересадили до більшої клітки. Навесні ми знаходимо чимало пташенят дроздів, бо вийшовши із гніздечка, вони падають униз і стають легкою здобиччю для хижаків. Або для людей, які по-дурному збирають їх — еге ж, вони ж бо вважають, що чинять правильно, і не здогадуються, що природа сама розбереться. За всіх часів маленьких дроздів годували їхні матусі просто на землі, звідки, набравши масу, дітки лізуть на найнижчу гілку, далі на вищу й намагаються полетіти. Словом, наприкінці весни повно дроздів, яких збирають люди і яких мусиш постійно підгодовувати, навіть після інкубатора, а вони ж нестерпні, із дзьобів жаріє, стрекочать без упину. Одного дня ми помітили, що дрозденя (це була самичка), яке значно подорослішало (того тижня ми чекали на П’єра, щоб окільцювати й випустити пташину) годувало п’ятеро інших юних дроздів у клітці так, ніби було їм за матір, хоча ніякою матір’ю воно нікому ще не було, просто прив’язалося до товаришів по неволі. Юна дроздиха крутилася цілий день, вибираючи зі власної годівниці черву, яку ми вирощуємо в резервуарах із тирсою, де гниють бананові шкурки — жирною червою там аж кишить, — дроздиха один за одним носила у дзьобику черв’яків своїм підопічним, які їх ковтали миттєво й голосно вимагали ще. Нам здавалося, що невгамовна і абсолютно щаслива пташка не зупиниться ніколи — їй подобалося виконувати таку почесну, люблячу роль. Тоді Седрік (знову він!) припустив, що випускати дроздиху не варто, ліпше до кінця сезону тримати її у клітці з молодими дроздами, аби полегшити нам роботу: клопоту стане менше на цілу клітку, дрозденят годуватиме вона, тож не треба буде щоп’ятнадцять хвилин навідуватись із черв’яком, який звивається в пальцях або затиснутий пластиковим пінцетом (так роблять найневправніші з-поміж нас). Тож смілива дроздиха залишилась у клітці, по-стаханівськи годуючи пташенят, а наприкінці літа дрозденята змужніли — й ми випустили всіх разом, матуську також — ніби велику родину, що нарешті має змогу поїхати на канікули, адже кожен уже став більш-менш самостійним. П’єр сказав тоді, усміхнувшись, що ніколи такого не бачив, йому ще не траплялися птахи, які відчували б відповідальність за інших, з іншої зграї. Що ж, дивні випадки трапляються у притулку.