Лектер обрав штат Меріленд, приблизно за годину їзди від «Мускусного щура» Мейсона Верджера й на досить зручній відстані від філармоній і театрів Вашингтона та Нью-Йорка.
Ділові справи доктора Лектера не викликали жодної підозри, і всі його основні особистості мали непогані шанси пережити стандартну перевірку. Навідавшись до однієї камери схову в Маямі, він на рік винайняв у німецького лобіста приємний, усамітнений будинок на березі Чесапікської затоки.
Переспрямовуючи виклики зі спеціальним сигналом через два телефони в дешевій квартирі у Філадельфії, він міг дістати собі за першої потреби чудесні контрамарки, не покидаючи затишку своєї нової оселі.
Він завжди розраховувався готівкою і миттю викуповував у спекулянтів найкращі квитки на виступи симфонічних оркестрів, а також цікаві йому балетні та оперні вистави.
Серед бажаних принад нового будинку був просторий гараж на дві машини з майстернею і хороші звідні двері. Там доктор Лектер ставив два свої автомобілі: шестирічний пікап «шевроле» з трубчастою рамою й лещатами на кузові, що він викупив у сантехніка й маляра, і «ягуар» седан із суперчарджером, орендований у холдинговій компанії з Делаверу. Пікап щодня набував нового вигляду. Серед знарядь, які він клав у кузов чи кріпив на раму, були: малярська драбина, труба, вироби з ПВХ, жаровня для барбекю і балон з бутаном.
Налагодивши побут у Меріленді, він цілий тиждень частувався концертами й музеями в Нью-Йорку, а каталоги з найцікавіших художніх виставок надсилав у Францію кузенові, знаменитому художнику Балтусу.
На аукціоні «Сотбіс» у Нью-Йорку він придбав два першокласні музичні інструменти, обидва раритетні. Першим був фламандський клавесин кінця вісімнадцятого століття, майже ідентичний з інструментом Далкіна 1745 року, що в Смітсонівському музеї, з верхнім мануалом, щоб умістити Баха, — гідний спадкоємець gravicembalo, що був у нього у Флоренції. Друга покупка — ранній електронний інструмент, терменвокс, зроблений самим професором Терменом у 1930-х. Терменвокс уже давно вабив доктора Лектера. Він змайстрував один такий у дитинстві. На ньому грають, рухаючи руками в електричному полі. Його голос можна пробудити жестом.
Тепер доктор Лектер уже цілком облаштувався і міг переходити до розваг…
Провівши ранок у лісі, доктор Лектер їхав додому, до свого затишного прихистку на мерілендському узбережжі. Образ Кларіс Старлінг, яка біжить лісовою стежкою крізь падолист, тепер уже добре закарбувався в його палаці пам’яті. Він став джерелом насолоди, до якого з фойє можна дістатися менш ніж за секунду. Лектер бачить, як біжить Старлінг, і його візуальна пам’ять має таку властивість, що дозволяє відшукувати в цьому видовищі нові деталі: він чує, як великі, міцні білохвості олені стрибають повз нього пагорбом, бачить мозолі на їхніх суглобах, реп’яхи, що заплуталися в хутрі на животі найближчої тварини. Лектер зберігає цей спогад в одній із сонячних кімнат палацу, якомога далі від маленького пораненого оленяти…
Знов удома, знов удома, гаражні двері з тихим гудінням опускаються за його пікапом.
Коли опівдні двері знову піднялися, з гаража виїхав чорний «ягуар», а в ньому — доктор, одягнений для виходу в місто.
Доктор Лектер ходив на закупи з превеликим задоволенням. Він одразу ж поїхав до «Hammacher Schlemmer», постачальника елітних товарів для дому, а також спортивного й кулінарного обладнання, і там не поспішав. І досі перебуваючи, так би мовити, у лісовому настрої, він виміряв кишеньковою рулеткою розміри трьох великих кошиків для пікніка — усі плетені, лаковані, з прошитими шкіряними ремінцями та міцними застібками з жовтої міді. Зрештою він зупинився на кошику середнього розміру, бо в ньому поміщалося столове накриття тільки на одну особу.
У плетеному кошику був термос, небиткі склянки з товстим дном, товсті фаянсові тарілки та столові прибори з неіржавкої сталі. Аксесуари йшли в комплекті з кошиком. Довелося їх купити.
Наступними зупинками доктора були магазини «Тіффані» й «Крістофль», де він зміг замінити важкі пікнікові тарілки на жіанську порцеляну з орнаментом у стилі chasse[112] з листям і гірськими пташками. У «Крістофлі» він придбав своє улюблене столове срібло дев’ятнадцятого століття: з орнаментом «кардинал», у черпалі ложок — штамп виробника, знак «щурячого хвоста» на нижньому боці руків’я. Виделки з глибокими вигинами, широко поставленими зубцями, а довгі й важкі ручки ножів приємно лягають у долоню. Прибори балансували в руці як добрі дуельні пістолети. У секції кришталю доктор ніяк не міг обрати підхожий розмір склянок для аперитиву і зрештою зупинився на бокалах ballon[113] для бренді, з вузькою шийкою, проте з приводу винних бокалів питань не виникало. Доктор узяв «Ріделя» двох різних розмірів із широкою шийкою, куди можна було вільно опустити носа.