Справжні любителі активного відпочинку на природі тепер нечасто приходять на зброярські виставки. Річ тут у смаку. Вогнепальна зброя стала чорною, зброярські виставки — тоскними, безбарвними й безрадісними, як і внутрішні пейзажі більшості відвідувачів.
Погляньте на цей натовп: нечупарні, злі чоловіки з косими очима й закрепом у шлунку, серця наче вилиті з густої смоли. Саме вони є головною небезпекою, коли йдеться про право приватних осіб на володіння вогнепальною зброєю.
Вони полюбляють штурмову зброю, спроектовану для масового виробництва, задешево склепану зі штампованих деталей, аби забезпечити високу вогневу міць невченим, нетренованим загонам.
Між пивних черев, між в’ялих і блідих, мов тісто, облич цих стрільців, що тренуються в закритих приміщеннях, рухається по-королівськи елегантний доктор Ганнібал Лектер. Вогнепальна зброя його не цікавить. Він одразу ж попрямував до стенда найбільшого на виставці продавця ножів.
Продавця звати Бак, і важить він триста двадцять п’ять фунтів[116]. У Бака багато мечів зі світу фентезі та копій середньовічної й варварської зброї, та, окрім цього, він має найкращі справжні ножі й кийки, і доктор Лектер швидко розрізнив між ними товари, що значилися в його списку покупок, речі, які мусив лишити в Італії.
— Чим я можу помогти?
Щоки й рот у Бака приязні, а очі недобрі.
— Дайте мені оту «гарпію», будь ласка, і «спайдерко» з прямим зазубреним лезом у чотири дюйми, і той ніж для білування з лезом «дроп-пойнт», що лежить позаду.
Бак зібрав товари.
— Мені потрібна хороша мисливська пила. Не ця, а хороша. Дайте-но помацати отой плаский шкіряний кийочок, чорний… — доктор Лектер перевірив руків’я на гнучкість. — Беру.
— Ще щось?
— Так. Мені потрібен «спайдерко сивіліан», я його не бачу.
— Про цей ніж небагато народу знає. У мене більш ніж одна штука не буває.
— Мені тільки один і потрібен.
— Звичайна ціна — двісті двадцять доларів, вам можу віддати за сто дев’яносто разом із футляром.
— Гаразд. Кухонні ножі з вуглецевої сталі у вас є?
Бак похитав своєю здоровенною головою:
— Вам доведеться шукати старі на блошиному ринку. Свої я саме там і купляю. Такі ножі можна точити об денце блюдця.
— Загорніть поки покупки, я повернуся по них за кілька хвилин.
Бака нечасто просили загорнути покупки, і він, здивовано підвівши брови, взявся за діло.
Зазвичай ця зброярська виставка є навіть не виставкою, а ярмарком. Там стоять кілька розкладок із порохнявими сувенірами часів Другої світової війни, що вже набули древнього вигляду.
Там можна купити гвинтівки М-1, протигази з потрісканими скельцями, фляги. Звичні рундуки з нацистською атрибутикою, де можна придбати справжню каністру з-під газу «циклон-Б», якщо вам таке до смаку.
Майже немає товарів часів Корейської та В’єтнамської війн і геть нічого з операції «Буря в пустелі».
Багато покупців одягнені в камуфляж, мов ненадовго покинули передову, аби відвідати виставку, і на продаж також виставили чимало камуфляжного одягу, серед якого — повний маскувальний костюм для снайперів чи мисливців із луком — велика секція на виставці присвячена саме знаряддю для стрільби з лука.
Доктор Лектер роздивлявся маскувальний костюм, коли помітив, що біля нього стоять чоловіки в уніформі. Він узяв стрілецьку рукавицю. Повернувшись до світла, щоб прочитати на ній назву виробника, він помітив, що ті два офіцери з Управління мисливства й внутрішнього рибальства штату Вірджинія, яке тримає на виставці стенд з охорони довкілля.
— Донні Барбер, — сказав старший із робітників лісової охорони, вказуючи кудись убік підборіддям. — Як затягнеш його до суду, то клич мене. Я б залюбки видворив цього сучого сина з лісу раз і назавжди.
Офіцери дивилися на чоловіка років тридцяти, що перебував на протилежному кінці стрілецького ряду. Він стояв обличчям до них і дивився якесь відео. Донні Барбер був одягнений в камуфляж, куртку обв’язав за рукава навколо талії. Майка кольору хакі дозволяла похизуватися татуюваннями, а на голові задом наперед сиділа бейсбольна кепка.
Доктор Лектер повільно пішов геть від офіцерів, роздивляючись дорогою різноманітні товари. Він зупинився біля стенда з лазерними прицілами для пістолетів через прохід від чоловіка і крізь ґратки з навішеними кобурами побачив те мерехтливе відео, що привернуло увагу Донні Барбера.
Відео показувало полювання на чорнохвостого оленя за допомогою стріл і лука. Очевидно, хтось поза кадром гнав оленя вздовж паркана якоїсь лісистої ділянки, а мисливець у цей час напинав лука. Мисливець був украй збуджений. Дихав усе швидше й швидше. «Краще не буває», — прошепотів він у мікрофон.