— Готовий?
— Так.
Барні штовхнув штангу до обличчя, що схилилося над ним.
Вправа виявилася не такою вже й складною. Він поставив штангу на стійку, перш ніж вона встигла його підстрахувати. Марґо дістала зі спортивної сумки гроші.
— Дякую, — мовив Барні.
— Присідань я роблю більше, ніж ти, — ось і все, що сказала Марґо.
— Знаю.
— Звідки знаєш?
— Бо я пісяю навстоячки.
Дебела шия Марґо почервоніла.
— Я справді можу.
— Закладаємося на сотню баксів? — запитав Барні.
— Зроби мені смузі, — відказала вона.
У фітобарі стояла ваза з фруктами й горіхами. Поки Барні робив у блендері фруктове смузі, Марґо поклала в кулак два волоські горіхи й розчавила.
— А зможете розчавити тільки один горіх, щоб його не було до чого притискати? — поцікавився Барні, розбиваючи об край блендера два яйця й додаючи їх у смузі.
— А ти зможеш? — спитала Марґо й простягла йому волоський горіх.
Горіх ліг на відкриту долоню Барні.
— Не знаю.
Він розчистив перед собою місце на шинквасі, і в бік Марґо покотився апельсин.
— Ой, вибачаюсь, — мовив Барні.
Марґо підняла апельсин з підлоги й поклала назад у вазу.
Барні стиснув свій великий кулак. Очі Марґо стрибали від кулака до його обличчя, туди-сюди, поки на шиї Барні напиналися жили, а обличчя червоніло. Він затремтів, з кулака почувся тихий хруст, обличчя Марґо витяглось, а тоді Барні заніс тремтячий кулак над блендером, і хруст посилився. У чашу блендера плюхнулися білок із жовтком. Барні ввімкнув апарат і облизав кінчики пальців. Марґо розсміялася, сама того не бажаючи.
Барні розлив смузі по склянках. З іншого кінця зали їх можна було сприйняти за двох борців чи штангістів різних вагових категорій.
— Ти вважаєш, що мусиш робити все, що роблять хлопці? — спитав Барні.
— Окрім деяких дурниць.
— Не хочеш спробувати чоловічу дружбу?
Усмішка Марґо зникла.
— Тільки давай без оцих жартів про члени, Барні.
Він похитав своєю величезною головою:
— На слабо?
Розділ 57
«Ганнібалів дім» повнився фактами й відомостями, поки день за днем Кларіс Старлінг намацувала собі шлях коридорами смаку доктора Лектера.
Рейчел Дюберрі, колишня активна меценатка Балтиморського симфонічного оркестру, була дещо старша за доктора Лектера, а ще — дуже красива, як бачила Старлінг із фотографій у журналі «Vogue» того часу. Тобто два багаті чоловіки тому. Тепер вона була місіс Франц Розенкранц із родини текстильних магнатів Розенкранців. Старлінг зв’язалася з нею через секретаря з протокольних питань:
— Зараз я тільки переказую оркестрові гроші, любонько. Для активної участі, як на мене, між нами завелика відстань, — сказала місіс Розенкранц, у дівоцтві Дюберрі. — Якщо у вас питання щодо податків, то я дам номер своїх бухгалтерів.
— Місіс Розенкранц, коли ви були активним членом комісій Філармонічного оркестру та школи Вестовер, то знали доктора Ганнібала Лектера.
Тривале мовчання.
— Місіс Розенкранц?
— Гадаю, краще мені взяти ваш номер телефону й передзвонити вам через комутатор ФБР.
— Звісна річ.
Коли розмова відновилася:
— Так, колись давно я була знайома з Ганнібалом Лектером, бачилися на світських заходах, і відтоді на моєму ґанку отаборилася преса. Він був винятково чарівливим чоловіком, абсолютно унікальним. З тих, від яких у дівчаток хутро іскриться, якщо ви мене розумієте. Я роками не могла повірити в його інший бік.
— Він робив вам якісь подарунки, місіс Розенкранц?
— Зазвичай я отримувала від нього записку на свій день народження, навіть тоді, коли він уже був за ґратами. Інколи й подарунки, але то було ще до ув’язнення. І подарунки він обирає напрочуд вишукані.
— А ще доктор Лектер дав той знаменитий обід на честь вашого дня народження. З марочним вином, рік урожаю якого збігався з роком вашого народження.
— Так, — відповіла вона. — Сьюзі сказала, що то була найкраща вечірка з часів Чорно-білого балу Капоте[118].
— Місіс Розенкранц, якщо він вийде з вами на зв’язок, то зателефонуйте, будь ласка, у ФБР за номером, що я вам дам, гаразд? І я ще про дещо запитаю у вас, якщо дозволите, — чи не відзначаєте ви якісь особливі дати з доктором Лектером? І, місіс Розенкранц, я мушу попросити вас назвати мені дату вашого народження.
118
Розкішний бал-маскарад, який 1966 року влаштував письменник Трумен Капоте на честь публіцистки Кетрін Ґрем.